Рідні брати Богдан і Максим разом пішли до війська, разом брали участь у боях під Новоселівкою, разом і зараз стоять на захисті Чернігівщини.
Богдан уже служив в армії, та перед «великою війною» працював як цивільний. Зрозумів, що росія напала на всю Україну, коли побачив колони автомобілів, які рухалися на виїзд із Чернігова. Згодом почув і перші вибухи.
— Зранку мені зателефонував друг і сказав, що росія запустила по нас ракети. Пізніше і я почув вибухи. Почали думати, що робити, – згадує менший брат 23-річний Максим.
Не дочекавшись повісток, брати спершу хотіли потрапити у добровільні формування або ТрО. Але дізналися, що формується батальйон ЗСУ у Чернігові. Туди і поїхали. Речі у хлопців були зібрані, бо розуміли, що війна таки почнеться.
— Потрапили у Новоселівку. Там тримали оборону, головним завданням було – не пропустити ворога. Якось уранці було авіабомбардування. Нас трішки контузило, але ми залишилися, бо розуміли, що треба стояти далі. Усе ж таки на кілька днів нас відвезли в госпіталь, але ми знову повернулися до своїх хлопців, – розповідає старший, 25-річний Богдан.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупанти обстріляли дві громади на Чернігівщині зі ствольної артилерії
Максим згадує, як заходили диверсійно-розвідувальні групи, як били танки, як літак скидав бомби на Новоселівку, де тоді не було військових, але ще залишалися мирні люди. Пізніше хлопці побачили розбите і спалене село, людей і тварин, які так і не змогли звідти втекти.
— Стріляли з танків, мінометів, АГС, вони хотіли нас кількістю «погасити», насипали всім, що було, кидали все підряд. І хоча снаряди часто падали просто біля окопів, ніхто не тікав, усі сиділи. Після повернення з госпіталю ми вже зайняли інші позиції в Новоселівці, що було вигідніше для нас, – ділиться Макс. – Пам’ятаю, як приїхали на позиції та почали копати бліндаж, окопи… Почався мінометний обстріл і я «щучкою» зістрибнув в окоп, пошкодив руку, розбив годинник… До цього у воду боявся «щучкою» стрибати, а тоді в землю залетів аж бігом.
Брати не приховують, що всім було страшно, розуміли, що могли загинути, але водночас побратими були мотивовані, бо за ними були їхні родини. Вони витримали, вистояли та готові стояти далі.
— Якщо знову підуть, то до Чернігова, як минулий раз, вони не дійдуть. Ми їх сюди не пустимо, вони залишаться лежати там, на кордоні, а техніку їхню будемо на парадах показувати, – оптимістично каже Максим.
— Перемога близько, – додає Богдан.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: ОК «Північ»
