70-річний Олексій Гальонка, заслужений працівник освіти України, доцентр кафедри філологічних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти імені Ушинського, живе… в сараї з теличкою Клеопатрою. У Півцях (район Чернігова). Будинок згорів під час військових дій. За його городом — аеродром. Там стояли російські війська, на вишках сиділи снайпери.
Снаряд прилетів 22 березня. Дім, 120 квадратів, згорів за 40 хвилин до фундаменту.
— Тут був хлів і курник, — заводить до свої нових апартаментів Олексій Анатолійович. Усередині тепло, з приймача грає Винник. — Це був курник. Тут же зберігалося сіно для корів, вугілля, яким уже я давно не користувався. І корова Любава з теличкою Клеопатрою. Любави немає, пішла на ковбасу. Після пожежі того ж вечора відвів їх до сусідки в сарай. А потім Любаву їй продав, собі залишив Клеопатру. Котик Вася кудись утік, потім повернувся. Дві собаки вижили.
Оце все, що зараз на мені вдіте, і лишилося. Картуз, пальто… Удома і зараз ходжу в ньому.
— Документи, гроші були в хаті?
— Казали ж, що це все на три дні. Ото і зібрали триденну валізку. Гроші, документи були в ній. тримав при собі. Вони вціліли.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На людей влаштовували «сафарі»: історія прийомної родини з Харківщини, що переїхали у Ніжин
— Чи пропонували кудись переїхати?
— Ніхто нічого не пропонував. Коли все стихло, перейшов до брата. Улітку розгрібав свої руїни. Спав у сараї на сіні разом із теличкою Клеопатрою. Тепло, м’якенько. Не кожен день, але коли було багато роботи, залишався, — заводить до Клеопатри. Під стіною — тюки сіна. Поряд із загорожі виглядає молода теличка.
— Їй півтора року. Клеопатра — моя сусідка, живе за стіною. Новий будинок не зведу, грошей не вистачить. Вирішив потіснити худобу. Із компенсацій отримав від міста 40 тисяч гривень і ще кожен місяць дають по дві тисячі. Копійка до копійки. Тепер мої апартаменти — 24 квадратних метри, — робить огляд. Стіни і стеля рівні, частина підлоги викладена кахлями, частина — дсп. У кутку — сервант з мікрохвильовою. Поряд невеличкий стіл, на ньому миска із тертим гарбузом. — Повноцінна однушка. Залишилося пофарбувати стіни. От із кольором визначитися не можу. Установив невеличке пластикове віконце, металопластикові двері. Бо через старі задувало. Аби влітку сюди зайшли, ото б жахнулися. А зараз вже порядки. Сусід Олександр Пуховий, прізвисько Пушок, допоміг зробити грубу. Він трошки мій родич. Ось, тільки вчора (говоримо 1 грудня) фінішною шпаклівкою покрив, підсихає. Ще є такий Сергій Белков. Робить стяжку стін і стелі. У моєму будинку був проведений газ, облаштований робочий кабінет. А тут навіть книжок немає куди покласти. Правда, я їх зараз і не купую, — махає рукою професор.
— З ремонтом допомагають так, чи за гроші?
— А хто ж просто так щось робить? За двері, вікно заплатив 12 тисяч гривень. Є гроші, купую.
— А ще зарплата.
— Я працюючий пенсіонер, — гордо піднімає голову. — Уже 10 років.
— Колектив чимось допомагає?
— Ліжка, матраци, стільці, стіл, білизна — усе вони.
— Їсти готуєте на грубі?
— Так. А як не було грубки і не провели електрику, то у дворі ще з воєнних часів залишки вогнища. У травні провів сюди електрику. Є електроплитка і грубка. Дрова вже теж купив.
— У вас два ліжка, хто з вами живе?
— Інколи до мене приходить сусід, допомагає по господарству. Коли роботи багато, може заночувати.
Що воно прилетіло, не знаю. Сиділи якраз у погребі. Сильно бахнуло. Вистиркнув голову — бачу, веранда горить. Виліз, стою, дивлюся, як дім палає. Розумів, що його вже не повернеш, не врятуєш. Дерев’яний, обкладений цеглою. Батьківський дім.
Останні десять років мешкав сам.
Два рази приїжджали норвежці. Походили, подивилися: згоріло то й згоріло. Язиками поцьмокали і поїхали. Кажуть, самі не знають, що буде далі.
— Власникам пошкодженого житла пропонували переїхати в модульні будиночки, чому ви не переїхали?
— Хочу жити у своєму. Жаль бібліотеку. Згоріло чотири тисячі томів: книжок, журналів, газет. Зберігав це все з 1968 року, зі школи. Наша інститутська бібліотека програвала. Колекція вишиванок, 40 штук. Сорочки в одному екземплярі. Картини. Але тепер про це можна тільки згадувати.
— Яка температура у вашій новій тимчасовій хаті, не холодно?
— За 20 градусів точно є. Сплю у спідній білизні. Під ранок інколи буває трішки холодно, встаю підкидати дрова. Уже залитий фундамент під невеличкий коридорчик. Аби зима на тиждень запізнилася, устиг би і його звести.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: газета «Весть», Юлія Семенець
