«Страшно всім, але треба жити»: реалії Новгород-Сіверського музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім»

Прикордоння Чернігівщини потерпає від щоденних обстрілів, коли кожен новий день і кожна ніч несуть нові виклики і загрози.

У таких умовах живуть люди та працюють різні установи й заклади, зокрема Новгород-Сіверський музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».

Про реалії роботи установи – в розмові з директоркою Оленою Матюк.

Пані Олено, як змінилася діяльність музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» після повномасштабного вторгнення?

Дійсно, від самого початку повномасштабного вторгнення нам довелося переглядати напрямки нашої діяльності і підхід до роботи загалом. По-перше, все ускладнювалося тим, що постійно діюча експозиція в перший же день повномасштабного вторгнення одразу була демонтована. Пізніше все, що мало цінність, це перша та друга група музейних предметів, було вивезено.

Утім, щойно росіяни відступили і ситуація більш-менш стабілізувалася, люди почали цікавитися музеєм і виявляли бажання приходити до закладу.

І ви почали знову приймати відвідувачів?

Спершу ми до музею людей не запрошували, але могли запропонувати гостям екскурсії територією монастиря, містом, подивитися підземний хід. Але люди все одно запитували, чи можна до музею.

І тут перед нами постало завдання: нам же треба щось показати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Майже тисячу років тому чернігівці здобули перемогу в битві на річці Снов

Як ви вийшли зі становища?

Завдяки співпраці з населенням ми зробили виставку предметів із побуту предків. Люди надали нам свої «скарби», які в них зберігалися вдома. Це старожитності: одяг, меблі, посуд й інші речі. Наш місцевий приватний колекціонер також надав цікаві фотографій, предмети побуту й інші речі зі своєї колекції. І вони досі експонуються в нашому музеї. Тобто є на що подивитися. Але ми думали, чим нам ще можна доповнити експозицію. Тож відбувалися фотовиставки, виставки картин художників. І в такий спосіб ми задовольняли потреби наших відвідувачів.

Чи збираєте матеріали, пов’язані з сучасною війною?

Звісно, особливо коли наша громада почала отримувати страшні звістки про загибель на війні наших земляків. Хоч це така важка тема, однак ми все одно почали співпрацювати з родинами загиблих захисників і збирати свідчення. Це новий напрям нашої роботи. Ми збираємо інформацію про хлопців, які загинули, їхні біографічні дані, і родичі захисників виявляють бажання передати до музею речі. І таким чином у нас з’явилася оновлена наша експозиція «Боротьба за незалежність», до якої увійшли, зокрема, і речі загиблих, фотографії, одяг тощо. Також проводимо тематичні заходи.

Безумовно, ми, як і всі музейники, долучаємося до допомоги Збройним Силам. Зокрема, одна наша працівниця захоплюється фотографією, і в неї дуже гарні знімки виходять, то організовуємо виставку-продаж, а гроші, виручені від цієї виставки, передаємо на ЗСУ.

Відбувається також співпраця з нашим місцевим волонтером. А до госпіталю передавали яблука з нашого музейного саду.

Тож за можливості, як і всі, допомагаємо нашим військовим. Окрім того, думаю, це вже як у всіх музеях, для військових відвідування й обслуговування в нас безкоштовне.

Розкажіть про психологічні тренінги

Торік розпочався дуже цікавий проєкт – психологічні тренінги. Ми їх розпочинали для себе, бо колектив дуже був стурбований, люди дуже гостро переживали нинішню ситуацію. Зрозуміло, що настрій працівників впливає на загальний стан у колективі.

Тож я вирішила звернутися до нашого місцевого психолога, яка працювала як волонтер. Спочатку ці психологічні сесії були для нас, а потім вирішили запросити родини ВПО і військових. 

До речі, для родин ВПО це було особливо важливо, адже цим сім’ям треба було інтегруватися в суспільство та знаходити сили жити, бо люди втратили домівки, приїхали на зовсім чуже місце проживання. Це страшно навіть уявити. Тож щоб якось їм полегшити проживання на території нашої громади, ми запрошували їх до себе на психологічні тренінги.

Як працюєте в нинішніх реаліях, коли Новгород-Сіверську громаду постійно обстрілюють?

Повторюся, що найцінніше ми вивезли, тобто речі, які підлягають першочерговій евакуації. Натомість маємо предмети науково-допоміжного фонду, вони також важливі, але не настільки цінні, як те, що вже евакуйоване. Вони в нас спаковані та перебувають у безпечному місці.

У результаті останнього обстрілу Новгорода-Сіверського, коли відбулося влучання двома безпілотниками в центр міста, постраждав наш краєзнавчий відділ, який також розташований у центрі міста.

Це якраз була субота, і ми о 8-й годині ранку вже зібралися, описали всі наслідки вибуху цього, склали акти, зрозуміли, що якщо ми зайдемо у приміщення, то загрози життю не буде, і почали усувати наслідки цих вибухів. У нас побило всі вікна, трохи впала штукатурка, шифер трохи постраждав. Загалом ми своїми силами це все усунули.

А під час атак, коли щось у місті вибухає, ми всім колективом переходимо в укриття. Коли загроза минає, звісно, беремося до виконання своїх обов’язків. Намагаємося триматись, намагаємося працювати, психологічні тренінги нам допомагали себе якось привести до тями. Страшно всім, страх – це нормальна реакція психіки людини, але все одно треба з собою щось робити й адекватно реагувати на ситуацію. Намагаємося якось витримати, бо треба жити, працювати зі сподіванням, що все буде добре і перемога буде за нами.

Ірина Осташко

Фото надані Новгород-Сіверським музеєм-заповідником «Слово о полку Ігоревім»

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv