Із початком повномасштабного вторгнення російської армії на територію України наша область почула гул військової техніки однією з перших. Тоді нашими селами та містами безупинно рухалися колони російських танків.
Корюківка – місто, яке в перші дні вторгнення стало блокпостом для російських танків. Тут місцеві жителі виходили на вулицю та голіруч зупиняли техніку.
«У той час, коли вони проїжджали, ми з чоловіком потрапили під третю колону. Так, нам дуже страшно було. А дитина була в батьків. То нам невесело було».
Відрізані від цивілізації корюківчани залишилися без продуктів першої необхідності. Порожні полиці в магазинах і ворожа техніка на вулицях вселяли в місцевих страх.
«Я тоді 20 днів був удома. Взагалі не виходив із дому».
«Не вистачало, авжеж. У магазинах нічого не було. Базарів не було».
«Під час окупації нічого не було в нас. Під час окупації були порожні полиці».
«Черги були, логістики не було. Але, слава Богу, не відчували всього того, що відчували люди там».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обстріли та диверсанти на прикордонні: як допомогти виявити ворога (Відео)
«Страшно. Кругом великі черги, страшно було».
Та хоч як би сильно боялися – їздили на велосипеді на роботу, бо не працювати просто не могли.
«Я на роботі була, так. – А ким ви працюєте? – Медсестрою. – Тобто ви весь час були на роботі? – Так».
«Ну як? Брали сили, бо треба йти на роботу. Сидіти вдома? Ну, що ти будеш вдома чекати? Не знаю, якось так. Їздили щодня на роботу на велосипеді».
Тепер Корюківка помалу повертається до життя – працюють магазини, вулицями прогулюються місцеві, все місто уквітчане різнокольоровими клумбами. Батьки потроху готують дітлахів до нового навчального року, та чи почнеться він – не знають.
«Кажуть, що діти підуть, але з батьків ніхто не хоче. І я не хочу. – А ти хочеш до школи? – Хочу. – Скучила за однокласниками? – Так».
«Хотілось би, дуже».
«Звісно, страшно, я як подумаю, що треба ховатися, то серце б’ється сильніше. Але хочеться побачитися з одногрупниками. Скучила трохи».
Говорити про нещодавні події місцевим складно – окупанти по собі залишили надто глибокі рани, які ще довго даватимуться взнаки. Та зараз кожен корюківчанин живе мріями про єдине – Перемогу і тишу.
«Вистачає, слава Богу, ліків, продуктів. Усього вистачає. Готуємося до школи, будемо сподіватися, що воно так буде. Хочеться миру, хочеться спокою».
«Всього вистачає. Продукти, бачите, не встигаємо виносити. Швидше б війна закінчилася».
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Журналіст Таліна Тарасенко
Оператор Сергій Бутько
