Займається ковальством, вирощує врожай, досліджує родовід і мріє, аби його село розвивалося.
22-річний Антон Семко проживає в селі Синявка Корюківського району. Після закінчення навчання в НУ «Чернігівська політехніка» на інженера машинобудування хлопець повернувся до рідного села і тепер мріє надалі там жити та розвивати малу батьківщину.
Антоне, ви маєте багато захоплень. Як ви це все встигаєте поєднувати?
Усе просто – я не встигаю. Просто займаюся тим, що мені цікаво, і радію, коли це «заходить ще комусь».
Як давно ви займаєтеся ковальством? Та що саме створюєте за допомогою цього ремесла?
Захоплення ковальством виникло, ще коли я до школи ходив. Мене ніхто цього не навчав. Щось читав в інтернеті, щось шляхом спроб і помилок. Хоча деякі з моїх предків були ковалями та мали власну кузню. У мене теж є кузня, її створив сам, дещо з інструментів дісталося від родичів, які їх зберегли з давніх часів. Здебільшого роблю ножі.
Замовлення беру рідко, тільки якщо хтось зі знайомих попросить. На жаль, в Україні мало людей усвідомлюють цінність ножів ручної роботи, та й узагалі низька культура використання ножів. Неодноразово можна почути історії, що хороший ніж має рубати гвіздки і 10 років не гостритися.
Розкажіть про своє захоплення вирощування овочів. Як давно воно з’явилося?
Це захоплення прийшло до мене неочікувано, з початком повномасштабної фази війни я повернувся до села і необхідно було якось себе зайняти. Я спитав у батьків, що їм найскладніше виростити, почув, що перець, і почав працювати над вирішенням цієї проблеми, вважаю, що доволі успішно. Вдалося виростити +-100 кг перцю.
Також я роблю сир. Це доволі трудомісткий процес, необхіднемолоко та спеціальна закваска, потім це все нагрівається до певної температури, витримується та формується вже сам сир. Маю і коптильню в бабусі, її, здається, зробив мій дідусь.
Чому ви вирішили залишитися жити в селі? Зазвичай сільська молодь рветься до міста.
Мені морально важко в місті. Мені постійно треба щось робити власними руками. В селі є мінімайстерня, трохи інструменту,поробив – і голова світла. Мене засмучує, що села вимирають. Я багато їжджу по сусідніх селах, хуторах, і це сумно. Фільми про Чорнобиль можна знімати. Все стоїть пусткою. Немає людей. Удома я почав вивчати свій родовід. Я натрапив якось на сайт профільний, де можна пошукати своїх предків, спробував –вдалося. Одного, другого… На інших сайтах, у базах даних. Це ж як детектив, тільки в реальності. Вдалося знайти понад 100 прямих предків.
Про що мрієте?
Цього року я накриваю теплицю, буду вирощувати більше овочів, а також серед планів – створити розплідник яблунь, із яких сформувати сад навпроти домівки. Ми вже потрохи почали підготовку. Прибрали наявні там чагарники. Хочеться жити щасливо в рідному селі.
Спілкувалася Оксана Замятіна
