З дитинства Новий рік асоціюється з ялинкою, обвішаною гірляндами та іграшками. Вона – символ свята, і традиція ставити в домівках зелену красуню, передається із покоління у покоління уже не одне століття.
У давнину існувала традиція прикрашати різні дерева, адже люди думали, що вони наділені силою, і в них живуть духи. Тому й задобрювали духів прикрасами – яблуками й горіхами.
Ялинка завжди займала особливе місце серед дерев. Її вважали деревом безсмертя, яке символізує життя. Це й недивно, адже воно – вічнозелене. Наші пращури думали, що ялина користується особливими привілеями у сонця, і воно дозволяє їй бути завжди зеленою.
Наприклад, у Греції ялинку вважали священним деревом надії, вічності і всього живого. Вважається, що Троянський кінь був зроблений з ялини. Перші прикрашені ялинки з’явилися у 1605 році у Франції в Ельзасі. Згідно з літописом, на свята тут встановлювали ялинку, прикрашену паперовими трояндами, печивом, яблуками, цукром тощо. Цю прекрасну ідею швидко підхопила вся Європа, щоправда, спочатку ялинку можна було знайти тільки в найбагатших будинках. У ті часи за ялинку з прикрасами платили, як за корову або навіть будинок у столиці.
У Росії звичай прикрашати ялинку був введений російським царем Петром I, який запозичив традицію у німців та узаконив її указом від 20 грудня 1699 року. Причому ялинка вводилася як атрибут Нового року, а не Різдва. Згідно з указом, приймався перехід на Юліанський календар і ведення ліку часу не від Створення світу (5508 до нашої ери), а від Різдва Христового, а Новий рік (день новоліття), який на Русі в той час відзначали 1 березня, відзначати за прикладом християнських народів 1 січня. Указ також містив інструкції з організації зимового свята – наказано було запалювати вогні й запускати ракети.
Однак ця традиція не прижилася, і після смерті правителя про неї повністю забули. А відродилася вона в часи Катерини ІІ, хоча прикрашати хвойні дерева почали ще пізніше – у другій половині 19 століття.
