На початку березня 2014 року налякані розгнузданою пропагандою, що лилася з кожного телевізора, кримчани почали цілеспрямовано формувати загони самооборони нібито для захисту власних міст від міфічного «Правого Сектору».
Тоді ж на територію автономії почали прибувати перші групи російського спецназу для підтримки так званої Народної самооборони Криму.
Однак у реальності вони перекидалися для силового захоплення адміністративних будівель, а також блокування військових частин.
Основою сухопутних сил Військово-морських сил України, що перебували на півострові, була 36-та Окрема бригада берегової оборони, а також 1-й окремий батальйон морської піхоти і Центр проведення спеціальних операцій. Це були досить боєготові підрозділи, які суто теоретично могли відбити напад.
Так, у складі 36-ї бригади були тисячі солдатів і офіцерів, на озброєнні 40 танків, близько сотні БМП і БТР. На той момент противник значно поступався як у чисельності, так і в озброєнні.
Озброєння в них було легке і хоча й були бронеавтомобілі, однак цього було явно недостатньо для штурму армійських підрозділів.
Власне кажучи, бригада берегової оборони з’явилася в складі ВМСУ тільки в 2003 році, створена на базі частин 32-го армійського корпусу Сухопутних військ.
Поки в українській столиці з’ясовували, хто буде головним, російські терористичні сили за підтримки «загонів самооборони» й екзальтованих місцевих жителів взялися блокувати військові частини й інфраструктуру.
Нове політичне керівництво не знало, що робити, а генерали Генштабу виявилися не готові до рішучих дій. У результаті новопризначений командувач ВМС контр-адмірал Денис Березовський зрадив присягу, а більшість командирів частин зайняли відверто проросійську позицію.
Однак були й ті, хто до кінця був відданий присязі народу України. Одним із небагатьох таких командирів був і командир гірсько-піхотного батальйону 36-ї окремої бригади берегової оборони Юрій Головашенко.
Уранці 2 березня «ввічливі» терористи з’явилися в Перевальному – місці дислокації бригади. Головашенко отримав наказ вивести бойову техніку батальйону та доданих частин (а трохи раніше йому надали танковий батальйон бригади) з наказом охороняти парк, де знаходились танки.
Однак уже в процесі підготовки Юрій отримав телефонний наказ від командира бригади – Сергія Стороженка – зупинити підготовку до бойових дій і скласти зброю. Це потім комбрига назвуть зрадником, проте було пізно.
Але Юрій не віддав команди своїм підлеглим роззброюватися, оскільки він не знав, кому можна довіряти у цій ситуації. Таким чином, гірничо-піхотний батальйон залишився при зброї.
Потім були збори офіцерів у клубі, на яких полковник Стороженко і замполіт бригади підполковник Бойко (навчався в одному училище з Аксьоновим) намагалися переконати офіцерів батальйону та вибрати свою долю самостійно: звільнитися, перебратися на материкову Україну або перейти на бік окупанта.
Варто сказати, що обидва колабораціоністи отримали аналогічні пости в Російській армії: Стороженко командував 126-ою бригадою російського Чорноморського флоту, а Бойко став заступником командира 810-ї бригади морської піхоти ЧФ.
Спроби зв’язатися безпосередньо з міністром оборони Тенюхом привели до того, що, вислухавши доповідь Головашенка, він сказав «тримайтеся і далі».
Як згадував заступник командира одного з дивізіонів бригади майор Ігор П.: «Про відкриття вогню говорити важко. Особливо зважаючи на те, що бригаду готували відправляти на Майдан (і майже відправили). На здачу бригади найбільше вплинуло, швидше за все, мовчання влади».
Підсумок протистояння був сумним – залишилися вірними присязі бійці 36-ї бригади, вони залишали Крим на приватному автотранспорті. Бійці так званої самооборони влаштовували їм принизливий обшук, тоді як росіяни тільки опускали очі та пропускали без слів.
Юрій Головашенко вивіз із окупованого Криму прапор, печатку й архів бригади. На базі тих, хто захотів виїхати, була створена ротно-тактична група, що після бойового злагодження несла службу на кордоні з Придністров’ям, значно посиливши 79-ту окрему аеромобільну бригаду.
У 2015 році командування прийняло рішення про створення нової бригади – 36-ї окремої бригади морської піхоти, куди увійшли 1-й і 501-й окремі батальйони морської піхоти з повним збереженням нумерації. Нині за ротацією бійці бригади несуть службу під Маріуполем.
