Нещодавно була оприлюднена інформація, що письменниця і громадська діячка із Ніжина Тетяна Винник упродовж року отримуватиме стипендію Президента України. До речі, серед когорти 11 молодих літераторів держави.
Журналіст ЧЕline привітав майстриню слова із досягненням і принагідно розпитав її про творчість, здобутки й особисте. Про все це і не тільки – далі в ексклюзивному інтерв’ю.
Насамперед про стипендію. Це для вас несподіванка?
— Аж ніяк. Оголошення про стипендію було виставлено на сайті Міністерства культури. Всі, хто хотів і хоче претендувати на неї, може зайти на сайт і почитати, що треба, аби її здобути. Тобто це самовисування людей, які вже чогось досягли в літературі і прагнуть підтримки з боку держави задля можливості більше працювати творчо, а не заробляти гроші на проживання. Шанс отримати стипендію має кожен. А хто з претендентів її отримуватиме, визначить компетентне журі.
Стипендія по суті – прожитковий мінімум для працездатних осіб. Ці гроші витрачатиму на свої художні твори. Всім людям, які хочуть отримувати таку стипендію, бажаю успіху, нехай пробують свої сили.
Ви вперше надіслали документи й отримали стипендію?
— Її заснували тільки цьогоріч. А раніше я мала гранд Президента, здається, в 2005 чи 2006 році. Так само подала документи й отримала.
Розкажіть трішки про свій творчий здобуток і чи можна ваші твори десь купити?
— Якщо мається на увазі література для дітей, то її можна купити в інтернет-магазині видавництва «Букрек». Цього літа багато займаюся творчістю, не проводжу жодних громадських проектів, які готувала минулого літа. Це Міжнародний фестиваль інтеграції слова в сучасному арт-просторі «Литаври», різні дитячі проекти «Словограй», «Теплі долоні». Ці проекти спрямовані на пропаганду української книги та читання. Особливо популяризацію якісної книжки, бо є багато авторів, які ходять по школах, продають свої доробки, але часто вони неякісні, з купою різних помилок. А хотілося б, щоб наші діти читали книжки, апробовані часом, які переглянули компетентні люди.
І ось власне моя діяльність упродовж семи років на Чернігівщині була спрямована на те, щоб наші діти знали українських письменників і мали доступ до хорошої книжки.
Цього літа працюю над своїми книжками: для дорослих і для дітей. Хотілося б знайти спонсора для дитячої книжки, бо вона про чернігівську жінку, не буду розкривати секрету, про кого саме. Але дуже цікаву героїню, сподвижницю. Про неї не дуже багато є різної інформації, але вона чимало чого зробила для популяризації освіти серед жінок Чернігівщини, зокрема в Ніжині.
Як розумієте чи відчуваєте, що книжка, яку пишете, буде цікава дітям?
— Дітям буде цікаво, якщо цікаво написано. В мене росте син і зазвичай, коли починаю писати книгу, дуже часто прислухаюся до його порад. Якщо моєму хлопчику до вподоби, то, думаю, що й іншим дітям також. А ще треба пригадати себе в дитинстві, що тебе бентежило, і доопрацювати з погляду актуальності. Бо моє дитинство відрізняється від дитинства сучасних школярів. Хоча психологічні проблеми однакові – взаємовідносини з рідними, конфлікти з однолітками, дитяче кохання тощо.
У яку пору доби пишете книги? Коли натхнення приходить?
— Вірші можуть народжуватися будь-коли. Це процес спонтанний. А прозу пишу в тиші за комп’ютером. Також потрібен час, щоб мене ніхто не смикав. Це конкретна, цілеспрямована, зважена робота, яка потребує багато думання, переписування, витримки. Словом, копітка праця. Також треба мати певні ресурси. Бо якщо сідаєш писати книжку, то маєш знати, за що житимеш. Для того й потрібні стипендії творчим людям, що даватимуть можливість працювати на українську літературу та книгу.
Скільки книжок у вашому доробку?
— Чотири поетичні книжки й одна дитяча. Ось, власне, є вже п’ята поетична книжка. Думатиму, як її видати, бо це не зовсім легко. Програми книговидавництва в Чернігові не дуже подобаються. Вони передбачають, що книжку надрукують, розішлють по бібліотеках, тобі залишать 10 примірників і на тому все. Натомість автору цікаво, щоб його книжка продавалася, бо тільки тоді літератора знають.
Також у мене є кіносценарії та п’єси для дітей, дуже хотілося б співпрацювати з театрами. А ще пишу дитячі вірші та казки. Їх друкують у різних дитячих журналах. А хотілося б видати окремими книжками.
Письменник у нас має не тільки писати, а займатися саморекламою, щоб тебе знали й чули. А на це також потрібен час. Але вірю, що кожного письменника свій читач знаходить. Запрошують часто до шкіл виступати, працювати з дітьми. Спілкування із живими письменниками дітей із провінційних містечок дуже вражає. Хочеться показати малечі, що письменник – це жива людина зі своїми проблемами, родиною, мріями. І щоб вони розуміли, що стати письменником теж можна. Це реальна професія. Просто треба багато працювати над собою і над словом.
Яка ви поза межами творчого процесу? Можливо, захоплення є, як відпочиваєте?
— Звичайна людина, відпочиваю з родиною, люблю готувати і домашню їжу, але не так, що щодня стоїш і вариш 12-літрові каструлі борщу. Люблю радувати родину і свого сина чимось смачненьким – пирогами, тістечками чи якимись солоними стравами. До вподоби, щоб дома був затишок, красиві прибори, порядок, аби все на своїх місцях і поличках. Мені тоді і працювати приємніше.
Люблю кудись їздити із сином, якому 9 років. Нині намагаюсь приділяти йому багато часу. Бо робота буде завжди, а дитина маленькою тільки раз у житті. Час швидко біжить. Часто ходимо з ним до музеїв, зоопарків, просто гуляємо. Влітку живемо на дачі під Києвом. Там поруч озеро, купаються дикі качечки, плавають жабки і рибки. Для дитини, яка росте на землі, це важливо і для здоров’я дуже корисно.
Досьє. Тетяна Винник – член Національної Спілки письменників України, голова Громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації», головний організатор і натхненник Міжнародного фестивалю інтеграції слова в сучасному арт-просторі «Литаври», куратор благодійних акцій, авторка дитячих книжок і поетичних збірок.
Із 2010-го року – головний редактор журналу для дітей «Крилаті». Перекладає з російської, англійської та болгарської мов. Закінчила філологічний факультет НДУ імені Миколи Гоголя, паралельно здобула спеціальність «журналістика».
У 2002-2005 рр. працювала тележурналістом на телерадіокомпанії «НТБ». Нагороджена дипломами за волонтерську діяльність, має нагороду «Благодійник року — кращий волонтер» імені меценатів Тарновських-2014», присвячену АТО. «Жінка року» в номінації «Краща жіноча ініціатива» (Ніжин, 2015) та багато інших відзнак.
Ірина Осташко
