Краєзнавець Юрій Дахно з села Москалі розповів, як пережили повномасштабне вторгнення та як ховав експонати

Маленьке сіверське село Москалі, на противагу своїй назві, вирізняється патріотичною сутністю. Усе завдяки місцевому жителю Юрію Дахну, який створив у рідному населеному пункті краєзнавчий музейний комплекс. Колекціонування місцевих старожитностей пан Юрій називає справою свого життя.

Про пана Юрія та його колекцію ЧЕЛАЙН уже розповідав. Нині ж – більше про те, як село пережило повномасштабне вторгнення, а також про те, як пан Юрій беріг своє надбання, і, звісно, про нові експонати.

Пане Юрію, як село Москалі пережило повномасштабне вторгнення?

Тисячі ворожої техніки проїхали через село, ледь встигали рахувати та визначати, що є що. З хлібом-сіллю окупантів не зустрічали. Не знаю такого, щоби хтось із односельців їм щось дав або від них щось узяв. Спілкуватися довелося кілька разів. Скупо: запитання – відповідь. Я сказав би, що був двосторонній ігнор. Сільські хати вцілили, а от цементовим опорам і лініям електромережі не поталанило – п’ять стовпів розчавили танками. Щоразу відновлювали своїми силами, використали ізольований ліхтарний провід по деревах замість стовпів. Сплюснута танком автобусна зупинка і поламані чимало парканів по селу, зокрема біля моїх музейних приміщень.

У той час в усіх населених пунктів були проблеми з продуктами, зокрема не всім вистачало хліба. А як у вас було?

Через брак борошна довелося молоти своє. Працювала музейна механічна ручна віялка, а коли не було світла, то навіть жорна. Хоч через нещастя, але здійснилася моя мрія – скуштувати самопеченого хліба мого дитинства. Моїй матері в окупацію виповнилося 80 років. Замість отримувати подарунки, вона розносила самопечений хліб. Дуже смачнюща була пшенична каша зі свого зерна. Не голодували самі і допомагали продуктами тимчасово переміщеним, встановили контроль над одинокими та немічними.

До речі, працюючи за віялкою, що стояла на подвір’ї, отримав автоматну чергу над головою.

Що вам ще особливо запам’яталося про той період?

Окупанти любили нишпорити по нежитлових хатах, то доводилося створювати видимість, що є господар, переходячи від одного приміщення до іншого та намагаючись там щось робити. Вигрібав території або рубав дрова. Експонати, які вважав найціннішими, довелося пакувати – ув’язувати в покривала та перебіжками зносити в хату та льох на глухий куток села.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хоч поблизу гупає, городи саджатимуть: реалії старостинського округу на Чернігівщині

Оскільки розмова зайшла про експонати, то чи поповнюється ваша колекція?

Музейні фонди постійно поповнюються. Колекція розширюється, місця для експозицій і зберігання катастрофічно не вистачає. Деякі громіздкі автентичні речі стоять під відкритим небом, прикриті целофаном.

Чи можете виокремити якусь річ чи речі з вашої колекції, які для вас з якихось причин  особливо значущі?

Навіть не знаю. Таких дуже багато, якщо не всі. Бо кожна з них дотична до історії та чиєїсь долі.

Чи з’явилися у вас артефакти, пов’язані з повномасштабним вторгненням?

Так. Це елементи розбитої техніки, бо їх таки громили поміж нашими селами. Елементи одягу: куртки танкістів, футболка з надписом «армія росії», георгіївська стрічка, простирадло зі штампом військової частини, тубус міномета, ящики з-під набоїв, підставка під кулемет, гільзи, крило з «Точки-У», яку збили за пів кілометра від села…

Раніше в Москалях ви влаштовували різні цікаві заходи і святкування. Яка ситуація нині?

Святкувань і заходів жодних не проводимо, вважаючи, що це не на часі. Екскурсії приймаємо, але здебільшого в теплі пори року, бо музейні приміщення не опалюються. Чимало було групових екскурсій минулого року. Люди приїздять як із Чернігова та районів, так і зі столиці. Приємно бачити, як змінюється національна свідомість українців, відбувається переоцінювання духовності.

Яким вам вбачається подальший розвиток вашої справи?

Гадаю, майбутнє саме покаже, як діяти далі. Але хотілося б, щоб усе набуття збереглося, бо без минулого нема майбутнього. У будь-якої нації має бути підґрунтя. Наразі головне завдання – все назбиране вберегти. Допоки, дякуючи Богу і ЗСУ, це вдається.

Ірина Осташко

Фото – Юрій Дахно

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv