18 лютого 1856 року у с. Олешня на Чернігівщині народилася Софія Русова – українська громадська діячка, видатний педагог, історик, письменниця, видавець. Софію Русову можна з упевненістю зарахувати до плеяди видатних українців, які присвятили все своє життя служінню науці й освіті в ім’я України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олена Печорна – про письменництво, досягнення, плани і трансформацію особистості
Народилася видатна сіверянка в родині Ліндфорса. Батько Федір Ліндфорс — полковник, швед за походженням, перебував на військовій службі у м. Омськ. Одружився з француженкою Анною Жерве. Після народження другої дитини подав у відставку і повернувся до Олешні. У 1865 р. родина переїхала до Києва, мати на той час вже померла. У Києві Софія навчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії, яку закінчила із золотою медаллю. Софія мріяла вступити до Петербурзької консерваторії, та раптова смерть батька змінила її плани. Вона вирішила зв’язати свою долю зі школою. Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р. П’ятнадцятирічною дівчиною разом із сестрою Марією організувала перший у Києві український дитячий садок. З цього часу і до смерті вона віддано працювала на ниві українського шкільництва. ЇЇ невтомна педагогічна, наукова та громадська діяльність була спрямована на розробку концепції національної освіти і виховання.
Софія Русова працювала вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті у Києві, професором педагогіки Українського педагогічного інституту ім. М. Дрогоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної Ради, головою Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні, співзасновником Української педагогічної академії.
Протягом понад півстоліття праці Русової були надійно заховані від громадськості створеною інформаційною завісою. Клеймо української націоналістки стало причиною того, що тривалий час її праці з педагогіки не тільки не визнавалися радянською владою, а й всіляко дискредитувалися. Праці Русової – це не стільки частина історії педагогіки та психології, скільки актуальний погляд на проблематику школи і освіти загалом, визначення її цілей і принципів, методів організації навчального процесу.
Дослідники вважають, що за обсягом і загальним рівнем роботи в освіті Русову можна сміливо ставити в один ряд з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською. Водночас за силою і пристрасністю слів, що звучали від Русової на захист української мови, духовності і культури, педагога і літератора можна порівняти тільки з Лесею Українкою.
Софія Русова померла 5 лютого 1940 р. у Празі.
