Нещодавно випадково натрапив на альбом із дитинства. Не альбом у соціальній мережі чи на комп’ютері, а паперовий – зі справжніми «живими» фотографіями. Почав гортати сторінки цього скарбу і пригадалися щасливі безтурботні шкільні роки. Скільки приємних моментів… Пригадав і безпосередньо процес навчання в своїй сільській школі. Було цікаво, в міру складно, але чомусь швидше хотілося стати дорослим – увірватися в серйозне насичене амбіціями та можливостями життя.
Навчання в школі було чимось на кшталт тавра на лобі – хтось колись вирішив за тебе, що треба вчитися, – і ти вчишся. Несеш свій освітній хрест, періодично вигадуєш фантастичні історії та «причини-відмазки», щоб хоча б на день прогуляти навчання. Ну, хто з вас не «вмирав» вранці від невідомої науці хворі? Хто з вас не був «безнадійно хворим» і не отримував 17 Оскарів за кращу роль помираючої дитини на очах батьків? А якщо цього дня контрольна, то взагалі – ти готовий навіть на викрадення прибульцями.
Ми тоді не розуміли, що навчання в школі потрібне не вчителям, не класному керівнику чи батькам, а передовсім – нам.
У студентські роки я це вже зрозумів. Ніхто з викладачів за нами не бігав. Бігали ми. Бо ж розуміли суть студентства. Потихеньку почав формуватися каркас моєї відповідальності. Дедалі частіше (а потім і узагалі завжди) «треба на пари» почало брати верх над «краще посплю». Роки студентства – мабуть, найважливіший етап соціалізації людини.
Тепер «мрія» здійснилася. Увірвався в доросле життя. Світ амбіцій і можливостей. Але що хочу сказати – тепер уже самому хочеться навчатися, розвиватися, дізнаватися щось нове, еволюціонувати. Не як у школі – коли вчителі тебе «тероризують» (дякую вам, рідненькі, за це), а хочеться самому. Внутрішнє прагнення. Готовий недосипати, вмирати в роз’їздах і поєднувати роботу з навчанням, платити за це немалі кошти, відмовлятися від дозвілля і т. д.
Тому моя порада усім школярам, студентам і людям, у яких «алергія» на навчання – не балуйтеся: якщо є можливість і час – навчайтеся. Нині дуже складні часи, і людський розум та знання дуже цінуються. Якщо ви хочете жити в цивілізованій розвиненій Україні – не влаштовуйте ранкових спектаклів батькам і несіть відповідально свій освітній хрест.
Павло Солодовник
