Листоноша — це людина, яка носить листи. День роботи журналістки ЕП на цій посаді зруйнував звичне уявлення про професію і дозволив побачити справжнє життя села.
Листоноша — це досить умовна назва, бо що вона означає? Той, хто носить листи.
Дійсність же така, що листоноші розносять і листи, і пенсію, і приймають платежі за комунальні послуги, і продають пральний порошок та макарони. Та навіть це ще не все.
Щоб з’ясувати, які ще додаткові функції виконує український поштар, чим він живе та як ладнають українські пенсіонери з «Укрпоштою», автор направилась у Крюківський район, що на Чернігівщині.
Я погано уявляю, як має виглядати листоноша. Проте добре розумію, що доведеться мати справу з літніми людьми. Відкладаю весь чорний гардероб на потім і купую довгу рожеву сукню.
Начальниця Корюківської пошти, відправляючи нас в дальню путь, сміється: «Для села це собитіє. На тиждень пагаваріть».
І правда: приїзд пошти — це подія, на яку збираються люди, а тут якісь незнайомці, які ще й фотографують. Питають, вказуючи на мене, чи не «молодесенька поштарка», чи не «контрольор по щочікам», проте найчастіше сприймають за «провєрку з Києва».
Поштовий «сітроен»
Робочий день на Корюківській пошті починається о восьмій ранку. У цей час з обласного центру в районний приїжджає велика машина з кореспонденцією. На неї вже чекають менші машини — пересувні мобільні відділення «Укрпошти».
Пілотний проект запустився у 2018 році в Чернігівський області, оскільки вона має велику територію з низькою щільністю населення. З того часу поштовий «сітроен» замінив і старі відділення, і сільських листонош. Загалом в області близько 1500 сел.
На Чернігівщині для цих потреб закупили 138 автомобілів підвищеної прохідності та з нуля набрали персонал. Мовляв, цей крок був вимушеним, тому що працівники старих відділень відмовилися переходити на нові умови роботи.
За день одне авто об’їжджає 2-4 села залежно від їх розташування. За тиждень — близько 20 населених пунктів. Великі села, де проживає більше 1000 людей, мобільні пункти відвідують двічі на тиждень.
Ціль держкомпанії — позбутись збиткових відділень. Як зазначають в «Укрпошті», збитковим є поштові відділення в селах, в яких проживає менше двох тисяч людей. А це близько семи тисяч відділень в цілому по України. Загалом мережа «Укрпошти» налічує понад 11 тисяч відділень.
Правда, з експериментом не все так просто. На початку липня Окружний адмінсуд Києва заборонив «Укрпошті» замінювати стаціонарні відділення мобільними офісами у сільській місцевості. У свою чергу, держкомпнія подала апеляцію і розраховує перемогти в наступній інстанції.
«Окружний адмінсуд міста Києва прийняв рішення скасувати стратегію розвитку Укрпошти, а також звільнити начальників відділень по 8 000 (зарплати — ЕП) і набрати назад по 1 000 гривень», — так в Фейсбуці відреагував на рішення суду гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський.
В «Укрпошті» запевняють, що сільські жителі Чернігівської області завдяки пересувним відділенням мають такий же спектр послуг, що й у стаціонарних, і навіть більше.
«Пересувне відділення може дістатися навіть тих найвіддаленіших сіл, де раніше не було стаціонарних відділень», — запевняють в держкомпанії.
Чи насправді це так?
Помилка 1546
На Корюківській пошті завантажується десять таких пересувних віділень-автомобілів. В одному з них вирушу і я. Попереду у нас чотири села — Домашлин, Кугуки, Трудовик і Гуринівка.
Спочатку я радію: ми веземо пенсії, а, отже, веземо щастя. Однак пенсії у розмірі 1500-2000 грн не дотягують навіть до мінімального поняття «щастя».
Це виявляється найскладнішим. Спочатку віддати самотній бабусі півтори тисячі гривень і відразу забрати 300 за комунальні послуги. Ще на 100 вона візьме пральний порошок, олію та цукерки. На решту виживатиме місяць.
Мене заспокоюють, що гроші в селі нема куди витрачати. Магазин, як і пошта, приїжджає раз на тиждень, а їжа переважно береться з городу.
Проте втішає це мало, а замислитися, у тому числі про своє майбутнє, змушує.
Крім розмірів пенсії, люди скаржаться на доставку пенсій.
«Пенсійний фонд нараховує гроші для пенсій день в день, а машина виїжджає в село раз чи два на тиждень.
Тож якщо машина приїжджала в середу, а пенсію нарахували в четвер, людина може отримати її лише в наступну середу і буде незадоволена, бо пенсію «затримали», — пояснюють в «Укрпошті».
Мобільна бригада психологічної допомоги
Села, у які ми приїжджаємо, негазифіковані. Субсидії на тверде паливо приходять «живими грошима», які приносять листоноші. Їх розмір мізерний, проте для більшості — це чи не єдиний спосіб провести зиму в теплі.
Приїзд пошти — привід потеревенити, пожалітися на життя. «Галя вже поправилась? Привіт їй передайте», — каже жіночка, якій ми заносимо пенсію.
Графік листоноші суворий, на «перемивання кісточок» часу нема. Ми вже виходимо, а вона все бідкається нам услід: «Картошка наросла вже у вас?». Не дослухавши відповідь, продовжує: «Так, як і в мене, от же ж».
Інша жіночка, отримавши пенсію, починає скаржитися, що донька вступила в університет в Одесі, вивчилася і не повернулася. Вона ж не може продати свою хату, щоб поїхати до неї, бо тут її ніхто не купує.
«Якби вона менша була», — нарікає. «Трикімнатна!» — підтверджує друга донька. Вона інвалід і не зможе доглядати за матір’ю, якщо та захворіє.
Бути листоношею — виснажлива робота: і фізично, і емоційно.
Життя пенсіонера
Як жартують самі листоноші, у якомусь сенсі ти працюєш ще й «менеджером з продажів».
Багажник автівки забитий продуктами першої необхідності, як і величенькі сумки листонош, з якими вони ходять по хатах.
Там і пральний порошок, і кілька видів цукерок — «смокталки, желейки й шоколадні», пряники, печиво, вафлі, олія, макарони, гречка, консерви.
Що класти в багажник — вирішує начальник пересувного відділення залежно від побажань клієнтів, тож інколи бувають ковбаса і сир.
Ціни дуже демократичні, інколи навіть нижчі, ніж у магазині.
Так, вафлі «Артек» можна купити за 4,98 грн, кільку в томатному соусі — за 13,08 грн, пральний порошок — за 16 грн, олію — за 27 грн.
20 пакетиків чаю коштують 20,46 грн, цукрове печиво — 10,5 грн, 200 грамів льодяників — 9,9 грн.
Є і стандартний набір місцевих газет, їх тут ще читають. Найбільш популярні — тематичні газети «На пенсії» та «Життя пенсіонера», що й не дивно.
— А в якій газеті ми будемо? — питає водій після кількох годин поїздки.
— «Українська правда».
— У нас таке ніхто не виписує, — відрізає він.
Під’їжджаємо до іншої хати, нас вже чекають.
Пенсіонери знають, коли приїде машина з пошти, тому часто виходять її «виглядати». Тут чекають бабуся і дідусь.
Пенсію бабусі вони вже отримали, сьогодні чекають на дідусеву.
— Скільки там добавили? 70 гривень? Ууу, заживьом, діду, — іронізує жіночка.
Після усіх підписів на папірцях і перерахунку коштів бабуся питає у дідуся:
— Діду, скільки в нас там онуків?
— Сім.
— Сім батончиків давай, — звертається вона до мене і я відраховую їй сім шоколадок.
Майже з усіма, кого зустрічаємо, зав’язується бесіда. Виявляється, що наш водій місцевий. Він питає у дітей, які бавляться неподалік будинку: «Де мамка?».
Зрозумівши, що дорослих вдома немає, віддає газету малим і жартома погрожує: «Дивись, Таня, я приїду і провірю (чи передала. — авт.)».
Зазвичай газети кладуть у поштові скриньки, якщо вони є, або просто встромляють у ворота.
У деяких скриньках хитренькі діди ховають пляшку і чарку. Намагаєшся засунути газету і розумієш: щось заважає — там «ничка».
Водій забороняє нам фотографувати, щоб «не спалити контору».
Пряники на здачу
На своєму шляху мобільна бригада заїжджає в два-чотири села — залежно від їхніх розмірів. У великих селах є поштові відділення, які чекають, доки їх відкриють начальники тепер уже мобільних відділень.
Доки листоноша розносить газети, листи, пенсії та ще купу всього, начальник приймає платежі за електроенергію, інтернет та поповнює рахунки на мобільних телефонах, хоча мій смартфон показує, що мережі тут нема.
Також тут можна купити газети з кросвордами і продукти, які на ці дві години охайно розкладають по поличках.
Хоча це середина буднього дня, народ потихеньку збирається.
Відділення пошти перетворюється на місце зустрічей і заповнюється жвавими бесідами про життя, комбікорм та годування каченят.
У більшості таких сіл залишилися лише літні люди — пенсіонери. Молодь роз’їжджається чи до районного центру — Корюківки, чи до обласного центру — Чернігова, або відразу до Києва чи на заробітки в Польщу.
Після відвідання чотирьох сіл робочий день не закінчується. Машина повертається до районної пошти, де листоноші в маленькій кімнатці заповнюють звіти і зводять касу до копійки. Звільняться вони о 17.00.
Функції листоноші, касира, продавця, комунікатора, бухгалтера, психотерапевта та ще бозна кого працівник виконує за 4 500 грн на місяць.
Є ще премія та 7,5% від продажу продукції понад план. Інші члени мобільної бригади — начальник відділення та водій-охоронець — отримують трохи більше 6 500 грн.
Чи коштує робота цих грошей? В «Укрпошті» запевняють, що звільняються люди рідко, бо працювати їм подобається.
Я б залишилась тут на місяць-другий, заселилась в закинутій хатинці, завела козу та двох котів.
Прокидалась з першими півнями і виходила на роботу, щоб говорити з людьми, слухати їхні історії, допомагати налаштувати мобільний чи дістати води, та, звичайно, приносити газети й солоденьке.
Хто знає, можливо, саме так і виглядає щастя.
