Людина з активною життєвою позицією – кажуть про чернігівця Олександра Шевченка знайомі та друзі.
Таким він був до мобілізації в зону проведення антитерористичної операції на сході країни, таким залишився і після демобілізації.
Пройшовши через саме пекло війни, не зламався, не опустив руки, натомість знайшов, як-то кажуть, свою нішу в бізнесі. А посприяла йому в цьому служба зайнятості.
До мобілізації Олександр активно займався громадською діяльністю, попутно допомагав у бізнесі брату, з яким мріяли налагодити виробництво корпусних меблів. Та війна внесла свої корективи.
Коли повернувся, то звернувся по допомогу до служби зайнятості. Говорить відверто – бажання кудись працевлаштуватись не було, адже рівень заробітної плати на вакансіях був нижчим за нараховану допомогу з безробіття. Тож Олександр вирішив піти іншим шляхом – скористався виплатою всієї належної йому допомоги з безробіття одноразово для відкриття книгарні.
«Дехто обирає шлях найменшого спротиву, пасивно перебуває на обліку в службі зайнятості, отримуючи допомогу з безробіття. Це їхній вибір. Рух за течією не для мене», — говорить учорашній боєць.
Сприяння у започаткуванні власної справи служба зайнятості пропонує безробітним у разі відсутності підходящої роботи. Попередньо фахівці допомагають скласти бізнес-план, на спеціальних курсах вчать азів ведення підприємницької діяльності.
«Подумав, а чому ні? Бізнес-ідея у мене народилася ще до війни, але на її втілення не було фінансів. А тут виникла можливість отримати готовий стартовий капітал», — каже Олександр.
На запитання «Чому саме книгарня?» відповідає: це був такий своєрідний соціальний бізнес товариства «Просвіта». Але комусь необхідно було цим займатися, вкладати гроші і популяризувати книгу, бо книга, на його думку, сприяє розвитку суспільства.
Наш герой на цьому не зупиняється. Паралельно займається виданням газети. Каже, на сьогодні це справа збиткова, але суспільно необхідна. Переконався в цьому знову ж таки на війні, коли у звільнених містах не міг знайти української преси.
Та й на рідній Чернігівщині йому бракує газет «українських за своєю суттю» — саме таким він бачить своє видання. А ще мріє про відкриття телеканалу та розширення кола однодумців, готових працювати на ідею.
