Чотирнадцятирічний Сергій із Ягідного пережив російську окупацію, поранення та полон і повернувся додому

Сім’я 14-річного Сергія Сорокопуда стала однією з тих, хто повною мірою відчув на собі жахи російської окупації. Втрата житла, в яке влучив ворожий снаряд. Кілька тижнів неволі в сумнозвісному задушливому підвалі Ягіднянської сільської школи, поряд із майже чотирма сотнями таких самих страждальців. Поранення Сергія під час раптового обстрілу, яке мало не коштувало йому життя. І наостанок — вивезення його російськими військовими в невідомому напрямку, начебто на лікування.
«Перші кілька днів від початку війни село ще жило ніби за інерцією, зовні нормально, але з дедалі більшою тривогою. Чули гуркіт від наближення вибухів. Потім долітала вже й автоматна стрілянина. А на самісінькому початку березня снаряд прилетів у ріг нашого будинку, якраз у спальню братів, — ділиться моторошними спогадами Сергієва старша сестра Аліна.

Ми всі вціліли дивом, бо ховалися від обстрілу в найміцнішій ділянці квартири — в коридорі. На ранок перейшли у підвал, а вже ввечері село зайняли росіяни. Всім наказали вантажити речі в автівку, «везтимуть в евакуацію». Та евакуювали аж на 300 метрів – до шкільного підвалу».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рани війни: село під Черніговом під час наступу рашистів бомбили авіацією

Рашисти вільно розташувалися в Ягідному. Жили по хатах і в підвалах багатоквартирних двоповерхівок, численну військову техніку розставили впритул до житла та по городах, звідти ж обстрілювали позиції українських захисників.

Між тим, понад три з половиною сотні людей, переважно місцевих мешканців, страждали у затісному підвалі школи. Наймолодшому з них на момент потрапляння туди було півтора місяці, а найстаршій — за 90 років. Виходити на свіже повітря окупанти дозволяли «під настрій» і то, коли не стріляли. За кілька днів селяни зуміли домовитися з рашистами, щоб ті дозволили розвести багаття поряд зі школою та варити на ньому їжу. Саме там Сергій і дістав поранення, каже Аліна:

«Був доволі теплий день, сонце пригріло. Люди займалися приготуванням їжі, інші просто стояли та грілися поряд з імпровізованою «кухнею». І Сергійко був там же. Раптом ми почули свист снаряду й одразу — вибух. Брат упав, я підбігла до нього — з рота вже кров пішла, паморочиться у голові, нічого не розуміє, але рухатися може. Сусідка допомогла відвести його до медпункту, який росіяни облаштували тут же, у школі. Там уже побачили, що брата поранено в спину, осколок пішов у легеню».

Окупанти, як зуміли, надали Сергієві першу допомогу. А після уколу та крапельниці знову відправили до підвалу, ночувати в нелюдських умовах.

«Вранці росіяни мене відвезли автівкою до іншого села. Казали, відвезуть до росії. Потім виявилося, що до гомеля. Але я не знав, де це, — продовжує розповідь Сергій. — Як прибули, спершу мене поклали в лікарню разом з іншими, робили перев’язки і все. Тижнів за три перевели до дитячої лікарні. А вже там зробили дві операції. У мене були переламані два ребра, і трохи зачепило легеню».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Операції під світлом ліхтарика та порятунок життя пацієнтів: лікарські будні Олексія Сірика в оточеному Чернігові

Жодного зв’язку з сім’єю підліток спершу не мав. Лише коли українські війська вигнали рашистів із Чернігівщини, батьків розшукали наші військові разом із волонтерами. Виявилося, небайдужі білоруські медики розмістили в фейсбуці повідомлення про Сергія: мовляв, хлопчик шукає рідних. Коли у сім’ї з’явився телефон (замість відібраних і знищених рашистами), одразу набрали вказаний у фейсбуці номер білоруського мобільного оператора. То була медсестра, яка доглядала за юним українцем. Надалі через цю жінку рідні Сергія підтримували з ним контакт. Залишалося найголовніше — повернути хлопця на Батьківщину.

«Історію Сергія ювенальні поліцейські дізналися завдяки тематичному моніторингу соціальних мереж. Цю діяльність проводимо регулярно, щоб отримувати інформацію про дітей, які постраждали внаслідок дій окупантів. Адже не завжди люди звертаються із заявами до поліції, натомість інформація «випливає» в соцмережах, — розповідає начальник відділу ювенальної превенції поліції Чернігівщини Оксана Огненко.

З моменту, як побачили у фейсбуці пост білоруської медсестри про українського хлопчика, поліцейські ювенальної превенції разом із міграційною поліцією, за дієвої підтримки прокуратури та волонтерів вибудували та реалізували всю складну схему повернення дитини додому, в Україну».

Складність полягала ще й у тому, що офіційна білоруська медицина не погоджувалася віддати хлопчика сестрі — тільки батькам. Між тим, мати хворіє і не здатна покинути домівку бодай на день, а батько не має права перетинати кордон. Зрештою, проблему вдалося подолати, й Аліна вирушила по брата — через Польщу до мінська, а далі до гомеля.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ситуація з пальним у Чернігові: ціни кусаються – водії чекають (Відео)

«Співробітники ювенальної превенції не тільки допомогли покроково продумати шлях, а й вживали заходів, щоб до мінімуму звести ризики небезпеки на всіх етапах, — розказує Оксана Огненко.

Я особисто постійно спілкувалася телефоном з Аліною та скеровувала її дії. Також ми тримали зв’язок з прикордонниками, вони інформували, де перетнути кордон буде реально та безпечно. Окремо подякую за велику допомогу колегам з ювенальної превенції Волині. Вони «підхопили» наших мандрівників, щойно ті в’їхали до України, та забезпечили їм комфортний відпочинок і добре харчування».

Волинські поліцейські посадили Аліну та Сергія на потяг до Києва, а вже у столиці їх зустріли рідні й доправили додому.
Цього тижня Оксана Огненко разом із колегами з ювенальної превенції поліції Чернігівщини відвідали Ягідне та особисто познайомилися з людьми, чиї голоси в слухавці знали вже давно і сприймали практично як рідні.

«Поліція підтримуватиме цю родину і ще сотні подібних сімей із дітьми, які зазнали втрат унаслідок війни, і надалі, — наголосила очільниця відділу ювенальної превенції Чернігівщини.

І йдеться не тільки про матеріальну підтримку. Скажімо, лише в гостях у Ягідному ми дізналися про спортивні захоплення та досягнення Сергія. Хлопчик має за плечима перші місця на обласних змаганнях з боксу. Хтозна, можливо, ця війна мало не забрала життя майбутнього олімпійського чемпіона! Він відновився після поранення і горить бажанням повернутися до тренувань і перемог на рингу. Щойно запрацюють спортивні секції — особисто спілкуватимусь із тренерами, щоб забезпечити його повернення у спорт.

Власне, у цьому вбачаю одне з найголовніших завдань нашої служби — підтримувати дітей і підлітків у їхньому прагненні до розвитку своїх талантів усупереч негараздам».

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Джерело: Поліція Чернігівської області