Завішені дзеркала на похороні та речі покійного: церковні традиції чи вигадані міфи (Відео)

Церква супроводжує вірян від народження і до самої смерті. У ній перед Богом народжуються сім’ї, відбувається хрещення дітей, з’являються хрещені батьки. У церкві люди звертаються молитвою до Бога, просять послати благословення, здоров’я, мир. З молитвою людська душа переходить у неземний світ. Протягом життя ми дізнаємося багато церковних традицій, але чи насправді ці традиції є суто церковними, чи їх придумали самі люди? Розвіяти міфи нам допоміг настоятель Катерининської церкви отець Роман.

Перша традиція-міф пов’язана з покриттям голови хусткою.

«Звісно, таке твердження має певне підґрунтя, бо і апостол Павло ще говорив, що через сором короткого волосся жінка повинна покривати свою голову. Чому через сором короткого волосся? Треба розуміти в історичному контексті: жінок, які мали коротке волосся, фактично вважали блудницями. Бо колись, у давнину, в ті часи, коли жив Апостол Павло, будемо казати, дві тисячі років тому, жінці, яку ловили на блуді, голили голову, тобто вона була лисою, в неї пізніше волосся відростало. Кожну жінку, яку бачили з коротким волоссям, вважали блудницею. Це по-перше. По-друге, навіть у церкві, під час вінчання чи після вінчання, коли читається молитва, священник покриває голову жінки хусткою. Бо саме хустка вже є таким благословенням на сімейне життя. І якщо ми візьмемо традиції українського народу, то всі заміжні жінки носили хустки, тобто голови їхні були покриті, і в жодному разі заміжня жінка не носила віночка. Вінок носили тільки дівчата до заміжжя. Але знову ж таки, треба розуміти іншу суть, і духовну суть. Хустка не наближає до Бога і не віддаляє від Бога», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

Ця традиція прийшла зі сходу. Тому якщо ви не взяли хустки, але маєте бажання зайти до церкви, то ніхто вас не повинен зупиняти – гріхом це не вважається.

Побутує думка, що незаміжній дівчині не можна хрестити першою дівчинку, бо хрещена тоді не вийде заміж і буде нещасливою.

«Це справді забобон. Я взагалі вперше чую про такі речі. Щодо хрещення, то за уставом церковним дівчинка має мати хресну матір, хлопчик має мати хресного батька. Пізніше, з часом, дитинка мала і хресного батька, і хрещену матір, так, як ми бачимо сьогодні», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

У сучасній Україні можемо спостерігати багато ситуацій, коли батьки вибирають своїй дитині по кілька пар хрещених батьків. Це можливо, і церква не забороняє подібне хрещення. А от перехрещувати дитину не можна.

«Не перехрещується дитина, бо саме хрещення не робиться, щоб пощастило в житті. Щоб усе в житті було добре, є батьки, щоб виховали і зліпили з цього дитятки ту людину, майбутню людину, яку хочуть бачити, щоб вклали в неї любов і прикладом добрим, найперше добрим прикладом зробили все для того, щоб дитинка виросла хорошою людиною. А хрещення відбувається для того, щоб людина померла для гріха. Бо хрещенням ми уподібнюємося до церкви, і ми помираємо для гріха, і народжуємось для Бога. Тобто очищаємося, стаємо святими, стаємо тими, хто має стояти поруч із Богом. Тому саме хрещенням для кожної людини відкривається дорога в Царство Небесне», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

Дуже багато традицій стосуються поховання. Багато з нас чули про традицію завішувати дзеркала щільною тканиною.

«Насправді ця традиція є доволі давньою і пов’язана, можливо, ще й із культурою дохристиянських часів. Так, якщо послухати різних людей, то можемо почути різні версії саме прикривання: так, щоб покійник не з’являвся чи ще щоб якісь інші сили не показувалися, не з’являлися, чи певні моменти… Я навіть чув, що якийсь портал закривають. Насправді це знову ж така традиція і не більше», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

Ця традиція поширена по всій Україні. Але жодного глибокого значення вона не має.

Отець Роман розвіяв міф, що вагітним жінкам не можна бути присутніми на похороні. Він зазначив, що від самого зачаття дитина має почуття, і так само, як дорослі, відчуває радість чи сум.

«Похорон не впливає аж ніяк на долю майбутньої дитини, яка повинна народитися», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

Люди кажуть, що речі покійника до сорока днів не можна роздавати чи викидати. Чи дійсно це так, ми теж розпитали священника.

«Церква на третій, дев’ятий і сороковий день особливим чином згадує померлих. Тобто душа ведеться на поклоніння до Бога, а в народі вважається, що душа до сорока днів витає тут, поміж живих людей. І інколи душа ще не усвідомлює того, що відбувається з нею. А насправді вже після смерті душа добре усвідомлює, що з нею відбувається. Так, вона бачить все і чує все, бо очі, почуття, відчуття – це все переходить із людиною, не переходить одяг, минає слава, минає багатство, а ці почуття, відчуття любові і все решта з людиною переходить», — отець Роман (Кіник), настоятель Катерининської церкви.

Багато ще традицій церковних і, як потім виявляється, придуманих кимось, є в суспільстві. Тому не всьому варто вірити. Якщо сумніваєтеся, то спитайте поради в священника. І пам’ятайте: головне – не забобони, а віра.

Журналіст: Оксана Замятіна

Оператор: Сергій Бутько