Клятва Гіппократа, яку дають випускники медичних закладів при отриманні диплому, це, на жаль, не про всіх лікарів. Дії деяких – то про що завгодно, але не про здоров’я людей, не про допомогу хворим, не про медицину взагалі. Скоріше – то про схеми для особистої вигоди чи якихось преференцій.
«У вас онкологія» – такий вердикт ставить свідомість більшості людей на межу між життям і смертю. Одні опускають руки, а інші чіпляються за будь-яку соломинку, віддаючи своє життя в руки лікарів. І це правильно. Але, на жаль, не всі вартові здоров’я людей мають пріоритети по спасінню життя. Деякі використовують своє ремесло у власних інтересах та для особистого збагачення. Прямо чи опосередковано (натяками) вимагають грошей, розповідаючи, що тут без варіантів. Хворі та їхні родичі згодні на все, аби побороти хворобу. Інколи виходить, що для середньостатистичного українця лікування виявляється «діамантовим». Хоча в Україні онкологічних хворих мають лікувати безкоштовно.
Історії двох жінок, яким поставили діагноз злоякісної пухлини, співпадають в географії ходіння по лікарям, лікарням та відділенням Чернігівської обласної лікарні. Обидві після цього опинилися в жахливому стані і обидві рятували своє життя в Чернігівському медичному центрі сучасної онкології. Чому не звернулися одразу до профільного медзакладу? Про це теж поговоримо.
Дві історії – одна дорога до відчаю і життя
Людмила та Олена – жительки Чернігівської області. Вони просили не озвучувати їхні прізвища, оскільки остерігаються, що коли доведеться ще раз звернутися в обласну лікарню, то матимуть проблеми через свої відвертості. Це не аксіома, але їх можна зрозуміти.
Людмила
Людмила. 46 років, має неповнолітніх дітей, чоловік служить в ЗСУ. За власним бажанням зробила УЗІ в приватній клініці після того, як відчула певні фізичні незручності в районі ребер коли лягала спати.
«Аналіз показав наявність рідини в легенях. Мій сімейний лікар знаходиться у Чернігові. Пішла на прийом. Мені дали направлення в торакальне відділення обласної лікарні. А я ж з села, нічого не знаю. Прийшла, читаю таблички на дверях, а там написано: лікар-онколог. Я злякалася – це ж рак! Але до лікаря пішла. Поклали в лікарню, призначили лікування, відкачали рідину і взяли аналіз на наявність ракових клітин. Результати показали, що дійсно є неспляча онкологія в організмі», – розповідає Людмила, яка на момент нашого спілкування знаходилася в інвалідному візку і перебувала на лікуванні в онкоцентрі.
Результати проведених аналізів показали, що раку легень немає і пошукати де в організмі Людмили ота злоякісна пухлина направили у відділення інвазивної та ендокринної хірургії. (прим. авт.: інвазивна хірургія – метод проведення стандартних операцій без великих втручань в роботу організму). На питання, чому не направили в профільний заклад, Людмила відповіла:
«Та я й досі не знаю. Думала – вони ж лікарі, краще знають. Поклали і все. Одразу взяли аналізи і вже на завтра призначили лапароскопію. Я неодноразово запитувала про гроші. Говорила: ви мені тут щось робите, а завтра виставите рахунок з багатьма нулями, а в мене немає таких грошей. Я чула скільки коштує лікування і боялася, що не зможу заплатити. Нічого толком не сказали, а відправили додому на тиждень поки прийдуть результати. Мені ніхто не телефонував. Направлення на аналізи виписали, але на руки не дали. Лікарі самі між собою спілкувалися, я тільки бачила електронні направлення, які вони переправляли один одному. Це було без моєї участі».
Через тиждень Людмила приїхала, бо не знала, що робити далі. Зустріч з персоналом вразила і здивувала жінку. Не на такий прийом вона очікувала:
«Коли приїхала на мене одразу ж в коридорі накричали. Мовляв, де я ходжу цілий тиждень і що мені вже треба було здати 20 аналізів. Лікар взяв і викинув мої направлення у кошик для сміття. Сказав, що вже все й так зрозуміло, нічого здавати вже не треба. Я, чесно, здивувалася».
Як з’ясувалося, це був дуже відомий лікар (Прим. авт: Юрій Шень, є фігурантом кількох кримінальних справ, пов’язаних з корупцією, у тому числі і з вимаганням грошей у пацієнтів. Серед лікарівінвазивного відділення не значиться. Є власником приватного медичного центру «СімМед», який за дивним збігом обставин знаходиться за тією ж адресою, що й обласна лікарня і в тому ж приміщенні).
«Лікар сказав, що видалятимуть яєчник, але спочатку треба зробити три хіміотерапії. Дві процедури зроблять безкоштовно, а за іншу треба заплатити. Коли я спитала у скільки мені обійдеться операція, мені сказали – «розберемося». Конкретну суму не назвали, але й не казали, що безкоштовно. А від людей я чула, що платять чимало», – говорить Людмила.
Хіміотерапія – один з найпоширеніших способів лікування онкології. Це ефективна, але складна процедура, яка має купу побічних ефектів: від порушення роботи організму до зміни аналізу крові. Тому важливо, щоб рішення приймали і робили фахівці, які мають клінічний досвід роботи з цитостатиками (група протипухлинних препаратів). І звісно, що краще проводити процедуру у профільному закладі.
«Я питала у них, чому не в онкоцентрі. А вони сказали: навіщо вам у черзі там стояти, тут ми вам зробимо все швидко і без черги. Сказали, що в онкоцентрі дуже багато людей. А коли запитала про консультацію, то сказали, що не варто витрачати час, все є тут. Хоча насправді ніякої черги там не було. Але я про це дізналася вже пізніше», – з сумом розповідає Людмила.
Далі був інститут раку в Києві, куди жінка поїхала за власним бажанням. І там знову на неї очікувало здивування від почутого:
«В інституті раку лікар подивився аналізи і сказав, що немає серед них потрібних. Все поверхнево. Написано від руки, що у мене рак 4 ступеня. Це не документ, не було ніяких потрібних маркерів та іншого. Необхідні були якраз ті аналізи, направлення на які чернігівський лікар відправив у сміттєвий кошик. Лікуватися у столиці дорого і я поїхала додому. Час іде. Я собі метикувала: раз у мене рак, то піду в онкоцентр, хоч мене туди й не направляють. Мене прийняв лікар, подивився документи. Поклали у паліативне відділення, знову відкачали рідину і все безкоштовно. Все стало доступно й зрозуміло».
Людмила каже, що вірити лікарям потрібно, але важливо дослухатися до себе. Якщо маєш онкологію, то точно треба до профільного лікаря. Я втратила час і заробила собі нові проблеми зі здоров’ям:
«Коли була в інвазивному відділенні, то питала у пацієнтів, чому вони роблять хімію не в онкоцентрі. Вони казали, що куди направили, туди і йдемо. Ми сільські люди і багато не розуміємо. Що кажуть, те й робимо. Але це якось дивно. Я вірю, що все буде добре. Тепер точно знаю, що потрібно у всьому розбиратися і не вірити усім на слово. Аби я одразу потрапила в профільне відділення, то не довелося б втратити стільки часу на ходіння «по муках» у пошуку спасіння свого життя».
Виникає чимало «чому?». Ці питання озвучимо в кінці після історії Олени.
Олена
Історія Олени така ж сама в географічному стані. Хоча з набагато серйознішими ускладненнями для здоров’я. Вона також каже, що довіряла лікарям і тому погоджувалася на все, що їй говорили, хапалася за кожне слово лікарів, як потопаючий за соломинку.
Пані Олена звернулася у свою районну лікарню зі скаргами на болі внизу живота. Після обстеження поставили діагноз – міома матки і запропонували прооперувати в районній лікарні. Про те, сімейний лікар все ж дав направлення до гінеколога обласної лікарні. У пологовому будинку обласного центру зробила УЗІ і діагноз підтвердився.
«Вирішила робити операцію у Чернігові. Обласний гінеколог направив мене у відділення інвазивної та ендокринної хірургії. Під час операції виявилося, що у мене не міома, а рак яєчника. Там же і проходила процедури після операції: кололи, капали… Потім лікар сказав, що треба хімію робити і порадив торакальне відділення. Буцімто, вони мають спеціальну ліцензію».
З цим напуттям Олена поїхала додому, щоб через певний час повернутися на хіміотерапію. Далі почалося те, що стало точкою відліку для подальших подій, коли жінка ледь не лишилася життя.
«Приїхала в Чернігів, налаштувалася на хімію. Мені там сказали, що хімія робиться безкоштовно, але у них зараз немає потрібних препаратів і що мені треба купити два, а потім може вони з’являться і буде далі безкоштовно. Я не вникала у цю тему, бо була налякана всім, що зі мною відбувалося останнім часом. Готова була на все, щоб тільки поправити здоров’я. Сама не купляла, віддала їм майже 7 тисяч гривень і мені принесли необхідні препарати. Правда, чек також віддали. Зробили дві процедури і чоловік забрав мене додому. Спочатку тільки трохи нудило. Але через пару днів мені стало дуже зле. З’явилася слабкість, да така, що встати не могла з ліжка. З кожним днем ставало все гірше. Піднялася висока температура».
Викликали швидку, яка відвезлажінку до лікарні. Поклали в гінекологічне відділення. За кілька днів вдалося збити температуру. Повернувшись додому, знову стало зле. Олена пригадує, що температура сягала 40 градусів і нічим не могли збити. Пекло в області живота.Сімейний лікар дав направлення в обласну лікарню до гастроентеролога, яка після огляду направила в онкоцентр. Власне туди, куди вона й мала потрапити з перших днів, як дізналася про діагноз після операції.
«Аналізи зробили швидко. Лікар все розпитав, сам поводив по кабінетах і не пішов додому, а чекав поки прийдуть результати моїх аналізів. Результати нічого критичного не показали. Врешті-решт дійшли висновку, що хіміотерапія була проведена не за протоколом. З порушеннями якимись», – розповідає Олена.
| А ость тепер УВАГА! Ми звернулися до фахівців, які дали вичерпну інформацію щодо протоколу проведення процедури. «В лікуванні онкологіє є поняття комплексний метод лікування і комбіновані методи обстеження. Комплексний включає застосування системних дій на пухлину, тобто – застосування хіміотерапії. Відповідно до стадії процесу, до локалізації самої пухлини в тому чи іншому органі, є стандарти лікування, затверджені Міністерством охорони здоров’я. Вони визначають потрібна хіміотерапія в кожному конкретному випадку чи не потрібна. Скільки тієї хімії потрібно. З яким інтервалом їх проводити. Вибір препаратів, які працюють при тій чи іншій локалізації злоякісної пухлини. Рішення приймає мільтидисциплінарний консиліум. Але, якщо йдеться про призначення курсів хіміотерапії, то тут пріоритетна роль хіміотерапевта або клінічного онколога. Як правило в цьому консиліумі для визначення стратегії лікування онкохворих бере участь три людини: хірург, променевий терапевт, клінічний онколог-хіміотерапевт. Для протипоказання визначається локалізація пухлини, загальний стан хворого. Беруться до уваги показники роботи організму: загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові тощо. Якщо стан важкий, то на фоні хіміотерапії він може призвести навіть до летальних наслідків». До того, як потрапити в онкоцентр, а ні до Людмили, а ні до Олени лікар хіміотерапевт не приходили. Не виключно, що вони просто ознайомилися з результатами аналізів і дали своє добро на проведення хімії. Але жінки про це нічого не знали і з висновками консиліуму (якщо він проводився) їх не знайомили. І тут купа питань! |
Отже, лікар дав рекомендації по лікуванню місцевим лікарям терапевтичного відділення, сказав перевірити шлунок і відпустив додому для стабілізації стану. А як покращає, то приїхати на хіміотерапію. Але краще не стало. Сильно впав тиск до відмітки 60/40. В терапії почали капати, але температура не збивається. Олена каже, що вже прощалася з життям так було погано. Далі знову був Чернігівський онкоцентр, візит до гінеколога, який направив у паліативне відділення як тяжкохвору.
«Я навіть ходити не могла так мені погано було. Чоловік возив на каталці. Кожного дня з життям прощалася. Просто слів немає.В онкоцентрі прийшов хіміотерапевт і сказав, що в такому стані мені хімію робити не можна. Треба спочатку поправити здоров’я. І знову поклали у паліативне відділення. Згодом я відчула покращення. Знову робили аналізи, після чого дозволили процедуру хімії».
Та на цьому страждання Олени не закінчилися. На вихідних відчула незручності в області сідниць. Почалися абсцеси від уколів. До понеділка один прорвав і з рани почав витікати гній. Жінка поїхала знов в онкоцентр, де сказали, що до повного одужання процедуру не можна робити. То ж вона знову опинилася в паліативному відділенні, де їй чистили рани, ставили дренаж і кололи антибіотики.
«Стільки часу втрачено. Всі строки вийшли після першої хімії і все треба починати спочатку. Знову КТ, а коли будуть результати, то потім вже вирішуватимуть по даті хіміотерапії. Знаєте, я спочатку хотіла подати позов до суду на таку недбалість лікарів торакального відділення, яка призвела мене до такого стану. Але щось мені не віриться, що вони будуть покарані. Та й почувалася я дуже кепсько. Не вистачило б сил на ходіння по кабінетах. Ці місяці я й так провела у муках. Але коли мені стане легше, я обов’язково схожу, щоб подивитися їм в очі і спитати, чи є в них совість. Хоча …. Це більше для себе».
Лікарі онкоцентру кажуть, що потрібно звертатися завжди до вузьких спеціалістів і у профільні заклади, а не бігати по всіх, кого порадять. Якщо діагностували рак, то треба звертатися до онколога. Хворий, звісно, має право вибору але наслідки можуть бути сумні. І лікарям потім доводиться витягувати їх з того світу, незважаючи на те, де вони лікувалися.
Замість епілогу
І це не єдині два випадки, які мають схожу історію. Люди не скаржаться. Одні вважають, що це нічого не дасть і вони лише пошматують в хлам свої нерви. А інші бояться, що потім не зможуть нормально лікуватися, бо лікарі образяться. Тому деякі схематозники від медицини відчувають свою безкарність і продовжують залишати за собою якщо не кривавий, то вже точно слід людських страждань.
Вам не здається дивним, що в цих двох історіях фігурує одна людина – це доктор Юрій Шень, про якого згадували вище і за вже кілька років тягнеться корупційний шлейф. Якого потурили з онкоцентру саме за недостойну професійну поведінку і за вимагання грошей з пацієнтів за процедури і послуги, які мають надаватися безкоштовно. Саме тому, його прізвище в негативній тональності згадується найчастіше. Кажуть, що він непоганий спеціаліст, але ж у лікаря мають бути ще риси, які нерозривні з його професійним фахом. Це — турбота про здоров’я людей, дотримуватися правила «не нашкодити», співчуття до пацієнтів, відповідальність за свої дії і совість. Вимальовується зв’язок, при якому онкохворі потрапляють або в торакальне, або в інвазивне відділення, які, судячи з усього, дуже тісно співпрацюють в плані направлення пацієнтів з одного відділення в інше.
Він пішов з керівної посади в онкоцентрі і подався до обласної лікарні. Разом з собою переніс ті ж самі проблеми, за які і позбавився посади та набув негативної репутації. А це – гроші за послуги, які мають надаватися безкоштовно, проведення операцій в приватній клініці, суцільна брехня пацієнтам, що начебто в онкоцентрі існують черги, а у них все швидко тощо.
І суто риторичне питання до керівництва обласної лікарні – головного лікаря Андрія Жиденка та начальника Чернігівського обласного управління охорони здоров’я Андрія Лінника, який до призначення працював медичним директором обласної лікарні і який, власне, і дозволив проводити процедуру хіміотерапії в обласній лікарні. Вони знають ситуацію, про яку йде мова? Чи все робиться за їхніми спинами?
Також питання:
✔Чому лікарі направляють хворих з підозрою на онкологію не в онкологічний центр, а у ці відділення?
✔ Чому лікарі інвазивного та торакального відділень не дали направлення на консультацію до онкоцентру, де є профільні фахівці і все необхідне діагностичне обладнання?
Наша медична реформа не врахувала багатьох факторів і залишила велику нішу для безкарних схематозників від медицини.
І кілька суто риторичних питань, на які все ж хотілося б отримати відповіді від безпосередніх учасників лікувального процесу:
– а дійсно не було препаратів для хіміотерапії і чому не запропонували альтернативний варіант, як це робиться в онкоцентрі?
– де саме проходила перші процедури хіміотерапії пані Олена: у приватному медзакладі«СімМед» під керівництвом Шеня, чи в державному?
– якщо препаратів не було дійсно і Шень говорив, що через кілька днів вини можуть з’явитися, то наскільки критично було починати процедуру терміново і прямо зараз? Кілька днів почекати – то ні?
– якщо не було препаратів, то чому не направили в онкоцентр, а почали брехати про великі черги?
– коли відповідні органи займуться розслідуванням ланцюга в медичній системі обласної лікарні, коли пацієнтів направляють з одного відділення в інше за домовленістю. Бо саме такий висновок можна зробити з огляду на розповіді пацієнтів лікарні, які мають онкозахворювання.
Зараз і Олена, і Людмила, пройшовши усі круги на виживання, радять усім, щоб не велися на сумнівні пропозиції і на ті «золоті гори», які обіцяють деякі медики. Щоб одразу зверталися до вузьких спеціалістів і спеціалізовані медичні заклади. Інакше це може вилитися у скалічене життя. А тут ми бачимо кругову поруку і різні завіряння, за допомогою яких вони вміло і віртуозно маніпулюють і так наляканими пацієнтами та їхніми близькими родичами.
Валентина Михайлова
*Імідж
