«Традиції Різдва – обряди на Святвечір Чернігівщини»: в області діє унікальний краєзнавчий проєкт
Чернігівщина – край багатий традиціями, кожен населений пункт тут має власні цікавинки, не схожі на інші. Вивчати та зберігати їх – надважливе завдання для нас, адже таким чином ми матимемо змогу популяризувати нашу культуру в Україні та світі, залучаючи до вивчення Чернігівщини щоразу більше зацікавлених людей. І саме з цією метою КЗ «Обласний центр народної творчості» ЧОР відновив збір інформації в межах проєкту «Традиції Різдва – обряди на Святвечір Чернігівщини». Його мета – популяризація української культури, збереження фольклорної спадщини, відродження українських традицій під час відзначення Різдвяних свят.
Відкриває наш святковий цикл Вертіївська громада:
Різдво – дуже важливе свято для українців. Воно вважається другим після Великодня великим святом в Україні, з ним пов’язано чимало обрядів.
На Святвечір готували 12 пісних страв, серед яких головна – кутя. Це сакральна для нашої місцевості страва. Вона супроводжувала нас крізь тисячоліття, була на святковому столі у найважчі часи, допомагала відчувати зв’язок поколінь і залишається з нами й зараз як символ нескореності. Саме з куті починається різдвяна трапеза, до того ж це смачна традиційна справа, адже сухофрукти, горіхи, мак та мед – вельми вдале символічне поєднання.
Під час різдвяно-новорічних свят готували традиційні страви тричі: перший раз – на Святвечір і Різдво, потім – на Щедрий вечір і втретє – на Водохреще. Багату кутю варили у переддень Різдва – на Святий вечір. Оскільки в цей час іще триває піст, то кутю готували пісну, тобто без додавання вершкового масла. Багатою ж називали, бо страви на Святвечір були хоч і пісними, та все ж святковими. Традиційно кутю варили з пшениці та заправляли тертим маком, горіхами, родзинками, медом і навіть узваром. Кутю ставили на почесне місце на стіл або на покуть, примостивши під скатертиною трохи сіна, щоб худобі наступного року було що їсти. Часом миску з кутею накривали калачами, а поруч ставили обжинковий сніп – дідух – як символ багатого врожаю. По завершенні вечері кутю не прибирали зі столу, а залишали на ніч, вірячи, що померлі предки прийдуть її скуштувати. Також на Святвечір кутю за традицією несли до хрещеної матері. Щедру кутю готували на Щедрий вечір, напередодні свята Василя. У цей час піст уже був завершений, тож господині могли щедро додавати до страви вершкове масло. Пісною або голодною кутею завершували цикл Різдвяно-Новорічних свят. Готували її на останню вечерю перед Водохрещем зазвичай із пшениці, звареної на воді та з медом.
Святковий стіл мав складатися тільки з пісних страв і загалом був скромнішим, ніж на Святвечір. Узвар вважається одним із найдавніших напоїв, який обов’язково варили для різдвяного столу. В узвар додавали сушені яблука та груші. Така традиція склалася ще в той час, коли ці фрукти виростали тільки в лісі, і наші предки збирали дички для сушки та приготування компотів. І навіть сьогодні, побачивши в лісовій гущавині дикі яблуньки та груші, деякі люди збирають дички саме для узвару на Святвечір. Споконвіку в українських сім’ях узвар вважається головною та важливою частиною різдвяної трапези.
Колядували парубки, дівчата та діти на Святвечір, а «рожествовали» на Різдво з першою ранковою зіркою, сповіщаючи про народження Христа. Згідно з традиціями нашого краю, родина могла сідати до столу на Святвечір аж тоді, коли на небі з’являлася перша зірка. Їли всі зі спільних мисок. Такий звичай символізував мир і злагоду в родині.
Надалі команда КЗ «Обласний центр народної творчості» ЧОР планує продовжити збір інформації.
Журналіст: Таліна Тарасенко
