Відносини Росії і Білорусі всі останні роки були досить непростими, що диктувалося насамперед географічним положенням країни, яка завжди була певним мостом між західною і православної цивілізацією.
Особливо непросто стало багаторічним лідерам Лукашенко і Путіну розмовляти після весни 2014 року, коли Мінськ відчув жорстке дихання «гібридної війни».
У ці умовах вже не «останній диктатор Європи» прийняв рішення допомогти Україні. При цьому що цікаво, Мінську вдалося зберегти колишню риторику Союзної держави, не відмовляючись від співпраці з РФ. Такі кроки Лукашенка стали неприємним сюрпризом для Кремля.
І варто зазначити, що обурюватися було від чого. Взяти хоча б такий стратегічно важливий компонент обороноздатності країни як авіаційне паливо. До 2014 року ЗСУ забезпечувалися авіапаливом з Кременчуцького НПЗ (вкрай обмежено) і з РФ.
Природно, що в 2014 році російські поставки практично припинилися, але майже відразу Білорусь створила паливо марки РТ і налагодила безперебійні поставки — зараз білоруське паливо займає більше 50% ринку.
Другий вкрай важливий для України компонент — автомобілі та автомобільні комплектуючі. Багатьом відома «ахіллесова п’ята» українського автомобілебудування — відсутність свого виробництва двигунів, в тому числі для військової техніки.
До речі, саме відсутність дозволу на поставку подібної продукції подвійного призначення з Європи призвело до того, що КРАЗ не завалив армію своїми машинами — російські то поставки припинилися майже повністю. І чому Україна купувала британські броньовики «Саксон» — так тому що в контракті були прописані запасні движки, ремкомплект і обладнання по ремонту.
А Білорусь змогла швидко і охоче організувати поставки двигунів Ярославського виробництва. І ще — все прекрасно пам’ятають розповіді волонтерів і військових про практично повну відсутність акумуляторів на військовій техніці в березні 2014 року, коли її знадобилося виганяти з ангарів. А потім раз і вони з’явилися у великих обсягах. Звідки? У тому числі і з Білорусі.
Далі — тільки в 2014 році в Україну продано електродвигунів і електросилових установок на суму 2,19 мільйону (зростання в порівнянні з попереднім роком колосальний — з цілих 16 тисяч доларів). А нагадаю для тих хто не в курсі — це те, що крутить башти БТРів та танків.
Мінський автомобільний завод активно продає вантажівки і причепи для транспортування бронетехніки Нацгвардії України починаючи з липня 2014 року. Мало того, в наприкінці 2015 року було укладено угоду про постачання в 2016 році 120 вироблених в Мінську вантажівок МАЗ-6317 для потреб української армії.
Надалі в Черкасах на потужностях корпорації «Богдан» планується розгорнути ліцензійне виробництво цих військових вантажівок з білоруських комплектуючих.
А новий бронеавтомобіль для Нацгвардії «Варта» вкрай підозріло нагадує Волат V-1 від мінського МЗКТ. Тут у сторін обопільний інтерес — Україна швидко отримала свій броньовик, в якому використовували пару білоруських перспективних розробок, а Білорусь отримала можливість оцінити інженерні рішення в процесі експлуатації в умовах «гібридної війни».
Дійсно велику частку у військовому експорті Білорусі в Україну займає оптика і системи наведення, де країна традиційно лідер на всьому пострадянському просторі. Хоча державне об’єднання БЕЛОМО офіційно заперечує будь-які поставки в воюющее держави, однак є ще така собі фірма Yukon Advanced Optics Worldwide, зареєстрована в Литві, яка на тлі стрімкого зростання продажів навіть відкрила представництво в Києві.
Масштаби реально вражають — так, тільки за 2014 рік тільки по офіційних каналах Україна купила в Білорусі біноклів, монокуляри і тепловізорів на 1,7 мільйона доларів. Ще на мільйон докупити прицілів, ще на понад 1,1 мільйона — далекомірів і пристроїв на рідких кристалах. (Це монітори тієї ж «Стугни», екрани прицільних пристроїв в БТР-4 і т д.). І це, зауважте, без урахування різних «волонтерських стежок».
З 2015 року почалися поставки і ще по одному напрямку — спеціальні тканини і матеріали як для пошиття військової форми, так і для різних виробів подвійного призначення. Зростання поставок — від 120 до 200% в залежності від типу.
Ще одна жива тема співробітництво створення ПТРК. Ще до війни був розроблений такий собі проект «Стугна» — «Скіф»: ракета українська, система наведення білоруська. З початком війни українці раптом «знайшли» технічну документацію по системі і почали розвивати «Стугну» далі.
Більш того — запустили в серію. В результаті у нас понад тисячу протитанкових тандемних важких ракет з дальністю польоту до 5 кілометрів, у білорусів «раптово знайдені» документи по ракеті РК-2 і свій власний комплекс — «Шершень».
А є ще співпрацю в плані безпілотної авіації, РЛС, ремонті авіатехніки (не забуваємо що Оршанський авіаремонтний наполовину належить запорізькому «Мотор-Січ»), авіаційному озброєння, яке зі зрозумілих причин не потрапляє у відкриті джерела майже повністю.
Так, що поки західні союзники України в роздумах чи варто озброювати чи Київ у війні з Росією, «найближчий союзник» Росії протягом двох років допомагав і допомагає офіційному Києву в боротьбі з «гібридної загрозою» на Донбасі. Причому суми цієї допомоги вимірюються значними сотнями мільйонів доларів.
