Оборона Донецького аеропорту вже ввійшла в історію війни на Донбасі однією з найяскравіших сторінок, прикладом подвигу і мужності наших військових. Є тут внесок і чернігівців, які воювали і гинули там.
Особливо приголомшує моторошна історія трьох уродженців Чернігівщини, які воювали і загинули в одному екіпажі в один трагічний день – 4 жовтня 2014 року.
Після початку мобілізації в березні 2014 року насамперед під неї потрапили всі чоловіки, які мали танкові спеціальності або були трактористами. Їх усіх направляли на укомплектування 1-ї окремої танкової бригади в Гончарівську. Так на фронті з’явилися чернігівські екіпажі, які проявили себе з кращої сторони в ході літніх боїв на Луганщині.
Потім був Донецький аеропорт, де знамениті «Булати» стали мечем і щитом для колон постачання, які проривалися до захисників ДАП. Певна річ, що для незаконних збройних формувань і росіян саме танки ставали «метою № 1». Так було і 4 жовтня 2014 року.
Того дня для прикриття відходу двох пошкоджених танків – один із яких їхав, але не стріляв, а другий не міг рухатися, – був відправлений «Булат» з 2-го танкового батальйону 6-ї роти з екіпажем у такому складі: командир танка молодший сержант Костюченко Юрій Миколайович, 1977 р.н. (із Щорського району), механік-водій сержант Кривонос Станіслав Григорович, 1979 р.н. (із Ічнянського району), і навідник оператор сержант Кунденко Володимир Іванович, 1980 р.н. (з Талалаївського району) (на фото зліва направо).
В якусь мить у танк влучив ворожий снаряд. Що було далі, є різні версії. Так, Віталій Павленко згадує: «Славік [Кривонос — прим. М.Ж.] загинув одразу, а хлопці (Кунденко Володимир Іванович та Костюченко Юрій Миколайович) зіскочили з броні, але їх догнали ворожі кулі снайперів. А вже ввечері прибули ми з підмогою. Та вже сталося непоправне».
А ось як це залишилось у пам`яті Івана Оверчука: «4-5 жовтня 2014 (субота і неділя) були гарячими. У колоні рухалося 3 танки нашої бригади. Танк Володі Кунденка був першим. Коли в нього влучив снаряд, танк підкинуло. Яка це сила? Це ніби залізничний вагон підкинуло, а потім вдарило об землю. Від удару відірвало башту, що, падаючи назад, заблокувала в середині механіка (він згорів у танку).
Через суцільні обстріли дістатися до екіпажу змогли лише згодом. Наш командир із позивним «Теща» Титарчук Володимир Іванович дістався танка, хлопці були мертві… «Теща» добивався, щоб забрати тіла… Сам потрапив під мінометний обстріл і помер у госпіталі 17 жовтня …»
Тіла героїв потрапили до рук бойовиків, які почали торгуватися і наприкінці жовтня виміняли на трупи своїх.
31 жовтня 2014 року були поховані Володимир Кунденко (у селі Харкове Талалаївського району) та Юрій Костюченко (у селі Займище Сновського (Щорського) району).
Станіслава Кривоноса поховали як тимчасово невідомого солдата на кладовищі в м. Дніпро (Дніпропетровську). Довгий час мати не знала про загибель сина, тому що похоронки ніхто не приносив. Люди говорили про смерть односельця, а мати не вірила і все сподівалася. Так спливали місяці.
Тільки після аналізу ДНК, який переробляли двічі, зрозуміли і мати, і родичі, що це дійсно Станіслав. Перепоховали Кривоноса Станіслава на рідній землі 16 січня 2015 року.
