Малює картини, створює барельєфи на стінах і розмальовує гільзи. Ніжинка Інна Зубок ще з дитинства захопилася малюванням, а тепер її роботи вражають своєю неповторністю й оригінальністю.
Про захоплення, яке переросло в справжнє покликання – далі в матеріалі.
Розкажіть, як давно ви почали малювати? Що стало поштовхом до цього?
Малювання було в моєму житті, скільки себе пам’ятаю. Мене настільки захоплював світ навколо, що хотілося все, що бачу чи уявляю, втілити якось, щоб залишити ці враження не тільки в собі. Також це був спосіб втекти від нудьги чи сумної реальності, якщо траплялася така ситуація. Тато часто згадує, що я була такою дитиною, якій достатньо було дати ручку чи олівець та аркуш паперу – і я тихо могла провести за цим заняттям майже весь день. «Дитини тоді ніби немає вдома», – жартував він. Узагалі дуже багато уваги та знайомств мені приносило саме малювання. Я це робила без жодного розрахунку, не для того, щоб хтось помітив мої здібності, про які я й не задумувалася. Просто це подобалося. А от коли хтось чекав від мене шедевру, це, навпаки, мене могло налякати та створити певну перешкоду. І зараз теж таке трапляється. Можливо, через невпевненість. Намагаюся постійно з цим боротись.
А мама розповідала, що ще в дитячому садочку я допомогла виховательці малювати стінгазети.
Не було фотоапаратів і інтернету, все зображати потрібно було з голови або з натури, що було дуже цінно для навчання і практики. Пізніше на гуртку з малювання в нашій школі, а далі і в школі мистецтв саме так нас і навчали. Яскраво запам’яталися пленери.
Які стилі вибираєте для своїх картин? Що більше подобається малювати? Чим надихаєтеся?
Малюю більше реалізм. Але обожнюю ілюстрації книжкові, в рекламах і все таке, іноді теж малюю свої. Малювала багато в шкільні роки, але не володію цим напрямом професійно і постійно шукаю інформацію. Також графічний дизайн подобається, практикую. Іноді й замовлення трапляються, доволі вдалі.
Натхнення знаходжу в усьому, треба вміти налаштовуватися на правильний лад і потім усе складається, як пазли. Але оточення теж відіграє важливу роль. Обов’язково треба побути на самоті періодично. Природа – взагалі найкращий творець. Коли хочеться малювати, а не знаєш, що, то просто малюй те, що бачиш. Пейзажі, рослини, тварини – все це є в моїх роботах. Я ще й дотепер продовжую вчитися, ставити собі виклики. Що важко дається – там тренуюся. Люблю людей, особливо діток. Завжди подобалося спілкування з малечею, а коли своя донечка з’явилася, то перетягнула весь час і увагу на себе, і я ще більше почала цінувати та розуміти, що діти потребують великої кількості уваги до себе, зусиль, а також заслуговують великої любові. І що найголовніше – віддають її потім утричі більше.
Окрім намальованих картин, які ще художні напрями вибираєте?
Дуже люблю рідний Ніжин. Колись бачила перспективи і майбутнє в Києві, але не склалося, і потім я не пошкодувала, що повернулася. Я хочу прославляти своє місто та нашу країну, хочу показати, скільки тут краси і які чудові люди.
Багато знайомих, звісно, виїхали, але багато залишилося, хтось повернувся і залишився, також постійно виникають нові цікаві знайомства і здебільшого завдяки роботі.
Так, одного разу завдяки щасливому випадку до мене зателефонувала Басак Тетяна Федорівна (начальниця відділу культури) та запросила на зустріч. Тоді ми познайомилися краще, я показала, чим займаюсь, і через деякий час вона звернулася до мене по допомогу зі створенням ілюстрацій для книжки «Легенди Ніжина». Я захопилася, серце відчувало сильний потяг, почала читати історії про минуле нашого міста, вдвох із чоловіком проронили сльози, тексти були дуже пронизливі. Ми з ним пишаємося рідними місцями і вони не перестають дивувати.
Перші запропоновані ілюстрації були акварельні, їх я сама вибрала, автору та редакції вони здалися не дуже вдалими, бо в них було своє бачення. І я загубилася на доволі довго в пошуках. Потім знову був дзвінок – і вже більш чіткі поради, завдання, це мені дуже допомогло. Підказали, що потрібні чорно-білі малюнки, пером і чорнилом. Робота пішла швидко й успішно. Тільки інструменти я взяла більш сучасні – лінери та маркери. Вони увійшли до книги разом із чарівними ілюстраціями художниці Ніни Кущенко.
Домалювала останній малюнок і поквапилася віднести для сканування, мала вже купу планів у голові, домовилася про нове замовлення з іншими людьми і в іншому напрямку, але взятися за нього так і не вдалося. Почалося повномасштабне вторгнення.
Та місто оговтувалося, і вже навесні книжка побачила світ, і я мчала на презентацію з хвилюванням і радістю одночасно.
Ваші роботи можемо побачити в місцевих закладах Ніжина. Що це за роботи та чим вони унікальні?
Був досвід створення і барельєфів на стінах. Це для мене був новий досвід. Перший барельєф, який робила на замовлення, – для моєї клієнтки ще з часів моєї роботи в ательє, одразу після навчання в Київському коледжі легкої промисловості ККЛП (тоді ще технікум КДТЛП).
Якось мені наснився сон, що я на роботі в кафе, але не ясно, що саме маю робити. Я прокинулася здивована та не розуміла, що за думки такі навідали мене вночі. Вже зранку пролунав телефонний дзвінок – і я побачила номер Світлани Павлівни, власниці кафе «Перлина», яке й було в моєму сні. Вона сказала, що в них ремонт, і поцікавилася, чи не хочу я намалювати у великій залі квіти на стіні. Я не тямила себе від щастя, спершу думала, що мені це здається, погодилася швидко, але боялася дуже сильно, що не зможу. Та бажання спробувати і віра в успіх переважали.
Коли приїхала ознайомитися із завданням, яке на мене чекало, попросила уточнити, чи квіти мають бути просто намальовані чи об’ємні? «Об’ємні роби», – відповіла Світлана Павлівна, а я зізналася, що ще такого не пробувала. «Я вірю в тебе», – сказала власниця кафе, і потім я опановувала нову грань своєї професії. Це був 2020 рік, там вони і зараз «квітнуть». Уже цієї зими я ліпила нові декорації ще на трьох стінах того закладу, в інших залах.
Пригадую, як в дитинстві любила на подвір’ї у бабусі з піску створювати вигадані об’ємні портрети чи інші сюжети, а в школі мистецтв колись відома майстриня і викладач Петренко Юлія Миколаївна знайомила нас із технікою ліплення з солоного тіста фігур і барельєфів. Мені дуже подобалося це заняття і воно справило на мене неабияке враження.
Розкажіть про ваш новий досвід – малювати на гільзах. Як сталося так, що почали цим займатися? Що найскладніше у створенні таких картин? І як ці картини допомагають нашим захисникам?
До зброї завжди ставилася з побоюванням, вона асоціюється у мене зі злом. Але реалії сьогодення змушують повірити, що це і порятунок водночас.
Торік через соцмережу мене знайшов іноземець. Запитував щодо малюнка – зображення аквареллю на основі наданих фотографій, на замовлення. Я вже виконувала подібну роботу, але щоразу цікаво, ніби «пропускати через себе» нові сюжети та місця, переносити на папір й інші варіанти. Один за одним я малювала для нього університети США і ще наперед планувалися замовлення на такі ілюстрації. Спілкувалися суто у справі. Та коли з’ясовували, якою мовою нам зручніше спілкуватися, щоб добре розуміти одне одного, Леонід написав, що трохи знає українську, бо працював якийсь час волонтером. І я заходила на сторінку, з якої велася розмова, там були різні дописи з цікавими роботами українських художників. Пізніше я подякувала за допомогу нашій країні і він розповів, що планується чергова виставка в Києві, запропонував мені також приєднатися, якщо маю бажання. Всі виручені кошти йдуть на допомогу ЗСУ.
Я дуже хотіла допомагати своєю роботою, але не вмію продавати, не наважилася б сама щось намалювати і зібрати продажем кошти для нашої армії, наприклад. Я відповіла, що маю бажання, та сумніваюся, чи знайду гарні ідеї. Вирішили вибрати тему архітектури, бо подобалися саме такі мої роботи. Тема проєкту: подяка країнам, які допомагають Україні.
Леонід допомагає із пошуком референсів, обговорюємо розташування деталей, виконання вже на мій смак. Я по-іншому поглянула на ці відстріляні «шматки заліза», сподобалося втілювати задуми в життя. Звісно, сферична поверхня потребує певного підлаштовування, порівняно з пласкою, потрібно дещо інакше тримати руку. Для мене схожим заняттям було розписувати новорічні ялинкові прикраси, кульки.
Попередній замальовок намічаю олівцем одразу на заготовці, так я вважаю правильніше, тоді має більш живий вигляд у результаті. Акрилові фарби замішую в потрібні відтінки на палітрі, кольори під пензлем поєднуються вже на малюнку. Працювати треба швидко, бо матеріал висихає майже за лічені хвилини, тим паче, якщо невеликі мазки і тонкий шар нанесеної фарби. Попросили також знімати на відео процес, люди так краще купують. Готові гільзи фотографую сама, монтую ролик із відзнятого матеріалу, підставляю музику для фону – і все це вже представляють на сайті. Продають за кордоном.
Я передала вже перші п’ять, ще три майже готові. Більшість продана. Ще додали можливість повторів, уже є й на них замовлення.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Оксана Замятіна
Фото Ірини Зубок
