Уявіть собі — чиста питна вода в неглибоких колодязях, зелені луки від річки Десни через села Жавинка і Гущин до самої Павлівки, чиста ріка, на березі якої розкинулося село Жавинка, пісчані пляжі, свіже повітря, метровий шар чорноземів. На додачу до цього півтори тисячі голів корів та півтори сотні коней, які паслися на придеснянських луках. Ріка Десна розливалася до самого Гущина і рибу можна було ловити руками. Односельці кажуть, що поселення тут були ще до заснування Чернігова.
В Жавинку приїздили колись діти на курорт аж із «братніх» Воркути та Мурманська. Можливо воно б і досі так було, але ж тодішня радянська влада не могла дозволити більш кращого життя в українських селах, ніж в русифікованих містах.
Тому після закінчення другої світової війни і остаточного закріплення московської влади окупаційна адміністрація почала втілювати безбожницькі плани з так званої індустріалізації Чернігова, а якщо точно, то знищення екології в селах Жавинка та Гущин.
На родючих чорноземах побудували відстійники. Чернігівську ТЕЦ збудували на місці селянських жавинських хат та яблуневого саду. Коли копали канал від ріки Десна до ТЕЦ, то викопаний глей пустили в русло жавинської річки, тим самим поховавши її під метровим шаром грунту. Потім збудували рибні ставки та дачі на березі Десни. Село Жавинка виявилося оточеним з усіх боків промисловими підприємствами і з’єднано з цівілізацією однією дорогою шириною приблизно 5 метрів. Навіть на старому кладовищі села заборонили ховати покійників, бо його обмежили огорожею ТЕЦ.
Приблизно в 1990 році в колодязях зникла чиста питна вода, а з’явились якісь нечистоти. Санстанція заборонила пити цю рідину і нам почали возити безкоштовно питну воду машиною. Через рік побудували водогін та встановили колонки. Люди користувалися водою безкоштовно, але це, мабуть, не сподобалося Киїнському сільському голові, бо колонки познімали, залишивши на все село лише кілька. Хто зміг провів воду собі в хати і користувалися безкоштовно, але питання про оплату води періодично спливало.
ТЕЦ збудовано, враховуючи розу вітрів, тому більшість часу шкідливі речовини з димових труб лягають на присадибні ділянки жавинців і там замість чорнозему назбиралося багато попелу. Від відстійників часто наступає шкідливий вонючий туман, після чого пропадають на городах овочі. Тому на ринках Чернігова ви вже не зустрінете жавинської редьки або полуниці.
Я, як мешканець села Жавинка, хотів би, щоб в селі був свій сільський голова, який би захищав інтереси села Жавинка і щоб кошти за забруднення екології йшли нашому селу.
У нас була чиста питна вода в колодязях, і у нас її відібрала тодішня радянська влада. Ми маємо право безкоштовно користуватися питною водою. Якщо Киїнський сільський голова та Чернігівська ТЕЦ (жавинський водопровід начебто підключений до ТЕЦівського) вважають, що ми маємо платити за воду, тоді хай нам повернуть екологію, яка була в 40-х роках минулого століття — з чистою водою в колодязях — і ми обійдемося без централізованого водопостачання.
Джерело: Хвиля Десни
