У 22 роки стала далекобійницею: як Діана Івасенко тижнями живе і працює у фурі (Відео)
Ще кілька років тому вона ганяла на тракторі в рідному селі, а сьогодні долає тисячі кілометрів дорогами Європи за кермом фури. Діана Івасенко обрала професію, яку досі часто вважають не жіночою, і зробила її своїм способом життя. Вона їздить у рейси разом із коханим, живе у кабіні вантажівки і знає, як це – мати дім просто на колесах.
Як виглядає щоденність далекобійниці, чому вона обрала цей шлях і з якими викликами стикається на дорозі, дивіться у нашому сюжеті.
«Мене звати Івасенко Діана, я працюю далекобійницею разом зі своїм хлопцем. Я взагалі з села і я в селі дуже любила будь-яку техніку. На всьому, що було вдома, я навчилася їздити. Дома були трактори, я була наймодніша дівка на селі, вся така на тракторі. Може, це й було початком цього всього, бо якби не це, то хтозна, чи захотіла б я їздити на такій машині. Не знаю. Прийшла я в це все, бо хотіла сама, бачила дівчат, які їздять. Думала, як це класно і прикольно. А потім я дізналася, що в селі, де живуть мої родичі, хлопець став далекобійником. І я подумала, що це прикольно, треба спитати його, щоб він забрав і мене з собою хоча б покататися. Я просто хотіла хоча б збоку посидіти, побачити, як це, як взагалі живеться у машині, як там можна виживати, їсти і все таке. І ось я побачила, сподобалося, дуже сподобалося, і я зрозуміла, що треба їхати, що точно треба їхати. Поїхала я в перший рейс у 20 років. Ми їздили разом. Ми так поїхали в рейс, а вже з рейсу повернулися хлопцем і дівчиною. Це Mercedes-Benz Actros, ми на ній поїдемо в рейс з вивантаженням у Швеції. Це найзручніша кабіна з усіх кабін, якщо ви їздите разом.
Перші рейси вже з правами моїми були до Молдови. Потім до Туреччини ми їздили, а зараз уже їдемо по Європі. Ми їздимо вдвох, ми не їздимо по одному. Це, наприклад, коли один водій їде, то в нього там є 9 годин їзди, а оскільки ми їдемо в парному, то в нас є 21 робочий час, а керма в нас є 18 годин. Тобто ми можемо 18 годин їхати, мінятися і, відповідно, швидше робити рейси.
Готуємо в машині, в нас є такий маленький балончик, така плиточка, ми готуємо, що ми хочемо. Якщо ми вдома, то беремо з дому їжу, розігріваємо, готуємо. Коли в нас є час стояти, бо нема завантажень або в нас там паузи якісь, то ми виносимо балон на вулицю і на вулиці просто готуємо котлети, часто їмо пельмені, млинці робили.
Нема насправді нічого складного в плані буденності. Важко їздити, оцей ритм життя, бо це дуже впливає, на жіночий організм нічна їзда дуже впливає.
Це наша мініхатка, ми тут живемо, ми тут роззуваємося, не ходимо у взутті. Тут у нас і побут, і все. Ми тут їмо, працюємо, і все в одній машині. Тут у нас робоче місце, а отут спалка, де ми спимо. Тут холодильник, кладовка.
Ми заводимо машину зараз… посуваємося. Обов’язково пристібаємося ременем. Регулюємо собі сидіння, опускаємо кермо, вмикаємо світло і можемо. Дивимося по дзеркалах, щоб ми нікого не знесли. Розпитують, питають, чи їздимо удвох, чи кермую я, питають, чи жіноча це справа. Таке буває, але рідко. Частіше ніхто нічого не питає. Або махають, вітаються. На дорозі часто, коли чоловіки обганяють, об’їжджають, то бачать, що дівчина за кермом, махають, сигналять, показують щось світлом, посміхаються. Багато далекобійниць просто їде до Європи. Мало хто хоче працювати в Україні, українському далекобої. Всі їдуть до Європи і працюють там, бо там усе зроблено, щоб працювалося легше.
Нам у Туреччині залізли мігранти в причеп, вони там прожили два дні. Вже потім, коли ми їхали проходити кордон, то нас прикордонники зупинили, знайшли їх і кажуть нам: «Усе, їдьте до в’язниці».
Тоді 12 годин нас водили, ми показання давали, оце все, що це не ми, що вони самі залізли. Це був жах. Це був наш перший рейс до Туреччини, я думала, що то був наш останній рейс, що я більше нічого не хочу і ми більше нікуди не поїдемо. Чого вони лізуть? Вони лізуть, бо хочуть потрапити до Європи. А потім вони їдуть до таких країн, як Франція, Іспанія, і займаються крадіжками. Вони обкрадають товар, ріжуть тенти, обкрадають кабіни.
Прикольно бути разом, їздити отак, бачити щось інше, а не лише жити з розумінням, що потрібно працювати на одній роботі до кінця життя і не любити її. Це фігня. Потрібно щось пробувати та змінювати.
Журналіст: Таліна Тарасенко
Оператор: Ангеліна Лабута
