Першою новиною, яка буквально підірвала медійний простір України і Росії в новому році, стало підписання меморандуму про виробництво «Укроборонсервісом» спільно з американською компанією Aeroscraft автоматичної гвинтівки М-16.
Багацько журналістів відразу ж вибухнули статтями про «поганого Порошенко», який хоче озброїти армію гвинтівками п’ятдесятирічної давності та знайшли в цьому просто інструмент для розпилу бюджетних коштів в умовах війни. Однак прочитавши десятки «експертних» думок відразу ж виникла ціла маса питань, відповіді на яких, як то кажуть, з ніг на голову перевертають уявлення про суть питання.
Перш за все, ніхто не збирається перероблювати автоматичну гвинтівку зразка 1962 року. За час виробництва тільки в США розроблено і прийнято на озброєння два десятка модифікацій. Зараз зрозуміло, що до виробництва планується модифікація WAC 47, призначена для стрільби патронами 7,62 × 39 мм та з магазином від автомата Калашникова.
Тобто якраз патронами такого калібру, які ще поки є на складі. Тут головне слово «поки» тому що з втратою Луганського патронного заводу країна залишилася тільки з радянськими запасами, які величезні, але не нескінченні.
Так, зараз бойові дії на Донбасі досить локальні, але не варто забувати про бойову підготовку 250-ти тисячної армії (і це не рахуючи інших силових структур). Так, для повноцінного навчання тільки одного піхотинця в рік потрібні тисячі патронів. Такими темпами запаси будуть «сточуватися» відносно швидко – і вже років через 5-10 на повний зріст постане питання про патронний голод. А вже зараз виробництвом патронів радянського зразка масово займаються тільки Росія, Болгарія та кілька країн типу Ірану або Північної Кореї.
Будувати зараз завод з виробництва тих же патронів 7,62 мм сенсу просто немає. А тут проглядається прекрасний варіант – поки налагоджується виробництво певного перехідного «радянського» варіанту гвинтівки з можливістю швидкого переформатування під натовський стандарт. А паралельно будується завод з виробництва патронів калібру 5,56 мм.
Мало хто розуміє економічну сторону питання – такий собі гібридний варіант для американців допомогти нам верстатами для організації як збройового виробництва, так і виробництва патронів. Чого-чого, а такого обладнання за 50 років випущено в Штатах і у союзників більш ніж достатньо і зараз на хвилі військової істерії і масового переозброєння на більш сучасні зразки їх просто нікуди дівати. А нам навіть зразки 20-30-літньої давності – величезний технологічний прорив.
Модульність конструкціїі та доступність великої кількості прицілів та обвісів дозволяє створити «індивідуальну» зброю, яка буде відповідати можливостям і здібностям кожного конкретного солдата. І це теж вкладається в рамки концепції реформування армії – ми проблемно йдемо від радянської армії, побудованої на принципі призовної служби до професійної армії. А тут зовсім різні підходи до стрілецької зброї. Якщо солдату строкової служби потрібен був простий у використанні і навчанні автомат, який би витримував недбале ставлення до нього, то військові західних армій вже сьогодні розглядають автомат як індивідуальну дорогу зброю з унікальними можливостями.
Таким чином, можна сміливо говорити, що на сьогоднішній день стратегічна лінія на заміну в майбутньому стрілецької зброї радянських калібрів на аналогічне західних виглядає цілком нормальною можливістю швидкого реформування збройних сил. Як це буде реалізоване – це геть інше питання, але при пильній увазі та контролі «великого брата» є шанс, що цей проект як багато інших не залишиться на папері.
