Чергові парламентські вибори в Україні здавалось би ще не скоро. Можливо саме цей фактор і впливає на народних обранців, що не поспішають з запровадженням так давно обіцяної виборчої реформи.
А поспішати дійсно є куди. Адже, відповідно до міжнародних стандартів демократичних виборів і базуючись на Кодексі незалежної практики у виборчих справах, що ухвалений Венеціанською комісією – реформа має запроваджуватись не раніше ніж за рік до виборів.
Отже чергові вибори які у нас заплановані на 2019 рік нас спонукають до того, щоб ці зміни були прийняті або в цьому році, або у першій половині 2018 року.
Крім того, виборча реформа є частиною міжнародних зобов’язань України. В першу чергу відповідно до резолюції парламентської асамблеї ради Європи. Питання запровадження пропорційної системи з відкритими списками нікуди не зникало з порядку денного комунікації з міжнародними партнерами.
Найближчим часом профільний комітет верховної ради розгляне три законопроекти про вибори народних депутатів і два виборчі кодекси з метою передачі їх до Верховної ради з подальшою дискусією вже на політичному рівні між народними депутатами.
«Не всі народні депутати розуміють, за що ми боремось в частині виборчої реформи, навіть коли ми говоримо про пропорційну систему з виборчими списками.» – зазначає координаторка виборчих та парламентських програм Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.
На її думку, вся повнота відповідальності стосовно затягування виборчої реформи лежить на парламенті, а також суспільстві, яке мало б спонукати парламент в частині реалізації реформ.
Яку систему обрати?
«У світі існує велика кількість виборчих систем. Їх можна класифікувати за різними критеріями. Деякі системи придатні для використання в українських реаліях, деякі ні. У той же час, великим міфом ж те, коли політики говорять про те, що існує три основних системи: змішана мажоритарна і пропорційна. Насправді в залежності від критеріїв їх набагато більше.» – розповідає старший радник з юридичних питань IFES Денис Ковриженко.
Змішаних систем, серед яких і українська, насправді теж існує декілька типів. Паралельна – коли обидва її компоненти (мажоритарний і пропорційний) працюють один від одного незалежно(як в Україні), і класична німецька виборча система, коли вибори проводяться в мажоритарних округах, але загалом партія отримує в парламенті стільки місць, скільки голосів подано за неї в цілому по державі.
Тобто, якщо партія набрала 15% голосів, то вона теоретично може розраховувати на приблизно 15% місць в парламенті. У паралельній системі це неможливо, оскільки мажоритарні округи спотворюють результати волевиявлення.
«Треба зазначити, що зараз загалом у світі спостерігається тренд відмови від мажоритарної системи. У Великобританії проводився референдум з цього приводу, дуже багато партій говорило про необхідність переходу на «альтернативне голосування». Тобто, систему коли виборець має дві преференції: найбільш бажаний кандидат, і другий, який би отримав його голос у випадку не проходження першого. У них ця система розглядалась всерйоз, але рішення не було прийняте, бо вона складна з точки зору підрахунку голосів.» – говорить Денис Ковриженко.
Якщо брати відкриті списки, які компенсують ті вади, які наразі має наша виборча система, то вони теж мають певні переваги і недоліки.
У парламенті наразі зареєстровано декілька законопроектів, які передбачають оновлення виборчої системи.
- №1068 – це фактично варіант виборчої системи 2006 року, тільки виборчий бар’єр зменшений до 1% і дозволяється балотування блоками.
- №1068-1 – вибори відбуваються за пропорційною системою, кожен кандидат закріплений за одним із 450 округів(чимось нагадує місцеві вибори). Після виборів партія проводить з’їзд і визначає хто отримує мандат. Передбачає гарантоване право на проходження першої десятки, які не закріплені за округами.
- №1068-2 і виборчий кодекс 3112-1 – класична система відкритих списків, де виборець може голосувати за конкретного кандидата. Недоліком є визначення представництва округів в залежності від явки виборців. Частину мандатів, що будуть нерозподілені в округах отримають кандидати за «закритим» партійним списком. Крім того, не передбачені виборчі фонди кандидатів.
- Виборчий кодекс 3112 – розподіл на 450 округів, у який ідуть кандидати від партій. Потім у залежності від кількості отриманих голосів вони ранжуються у партійному списку, після чого по кожному кандидату кількість отриманих партією місць ділиться на порядковий номер цього кандидата в списку. 450 кандидатів з найвищими номерами потрапляють у парламент.
На думку Дениса Ковриженка обираючи виборчу систему ми маємо говорити в першу чергу про відкриті списки. Саме така система є системою до якої нам треба рухатись, як це зазначено в рекомендаціях Венеціанської комісії, в резолюціях Ради Європи, коаліційних зобов’язаннях.
«Ми звичайно підтримуємо законопроект №1068-2 хоча звичайно він не є ідеальним. Тому що, якщо іти до пропорційної системи з відкритими списками, ми повинні бути чесними, що ряд інших законопроектів це не є відкриті списки. Ми не хочемо мати маніпуляцій, які мали місце під час прийняття закону про місцеві вибори, коли нам говорили, що це німецька виборча система, хоча вона з німецькою немає нічого спільного» , – зазначає Ольга Айвазовська.
Критики виборчої системи з відкритими списками зазначають, що вона буде складною для великої кількості виборців. Нібито пенсіонер, чи людина з особливими потребами може заплутатися, і не розібратись у складності процесу голосування.
Протилежну думку має аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Клюжев.
«Відносно складності процедури, то тут може бути навпаки. Люди будуть пам’ятати номер, який відповідатиме певному кандидату, і може не пам’ятати навіть самого кандидата. Я таку проблему бачив в одній з країн, де застосовується ця система, і там виборці часто не знали якою партією висувається їх кандидат, чи яке повне ім’я по-батькові він має, а просто пам’ятали номер. І це були люди як раз похилого віку. Тому я не думаю, що у нас якісь специфічні люди похилого віку і головне тут належне інформування.» – вважає Олександр Клюжев.
Як обиратимемо?
У разі прийняття законопроекту №1068-2 у існуючій редакції, то це не означатиме, що наприклад Чернігівська область матиме 6 кандидатів. Якщо явка буде низька, то їх буде менше, якщо висока – більше. Якщо ділити в округах, то це буде шість тих самих кандидатів, але округом у них буде вся Чернігівська область. Тобто виборець знатиме, що обрано кандидатів від області, і є регіональна прив’язка. Відповідно це спонукатиме партії працювати в областях, щоб на наступні вибори змобілізувати ще більше голосів виборців.
«Це змусить депутатів не займатись проблемами лише невеличкого шматка області, наприклад одного району Чернігова, а дивитись на проблеми області більш глобально. Їм потрібно буде залучати голоси по всій області, що в свою чергу дозволить випрацювати політику, яка є для регіону є об’єднуючою.» – пояснює старший радник з юридичних питань IFES Денис Ковриженко.
Досвід Польщі
Пропорційну систему з відкритими списками впроваджено зокрема і в Польщі. Сейм обирають прямим, рівним, загальним, таємним голосуванням у багатомандатних округах за пропорційним принципом з так званими преференціями. Це дає можливість виборцю вказати в бюлетені на бажаного кандидата, який у разі подолання партією виборчого бар’єра, здобуває першочергове право на мандат. На виборах до Сейму виборчий бар’єр для партій встановлено на національному рівні у 5%, для блоків партій – 8%. Якщо жоден з відповідних суб’єктів не набрав необхідної кількості голосів для подолання бар’єра, то «поріг» знижується до 3% та 5% відповідно.
Право балотуватися визнане також за представниками громадських організацій, що репрезентують національні меншини.
Суттєвим моментом виборчої кампанії є створення виборчих округів. У Виборчому кодексі зазначається, що територія Польщі має бути поділена на округи, в межах яких повинна мешкати приблизно однакова кількість людей. Від кожного округу у парламенті має бути обрано не менше ніж сім депутатів. Організацію та проведення виборів здійснюють Державна виборча комісія, виборчі комісії виборчих округів та виборчі комісії виборчих дільниць.
До складу Державної виборчої комісії входять по троє суддів від Конституційного суду, Верховного суду та Вищого адміністративного суду. Стосовно територіальних виборчих комісій, у Виборчому кодексі визначено, що вони утворюються з членів громадських організацій та партій. До комісії також можуть входити представники за поданням від організацій національних меншин.
Досить цікавим є розділ Виборчого кодексу щодо визнання результатів голосування. Дільнична виборча комісія встановлює загальну кількість виборців, яким були видані бюлетені, а також кількість виборців, які голосували за довіреністю, і кількість бюлетенів, які були вкинуті в скриньки. Після того, як бюлетені були вийняті зі скриньок, підраховується кількість дійсних бюлетенів та недійсних, кількість голосів, які були подані за весь список кандидатів, за ко-жен список кандидатів і за кожного кандидата в списку окремо. Після отримання цих даних від дільничних виборчих комісій окружна виборча комісія має перевірити їх точність. Результати з дільничних виборчих комісій, а також із закордонних округів, мають бути отримані протягом 24 годин з моменту закриття дільниць. В іншому випадку голосування на цих дільницях будуть вважатися недійсними.
Що стосується виборів до Сенату, то їх проведення регламентоване окремим розділом Виборчого кодексу. У цьому розділі йдеться про те, що відповідні вибори проводяться за мажоритарною системою, і в межах території держави створюються одномандатні виборчі округи. Як і у випадку з виборами до Сейму, виборчі округи ство- рюються пропорційно до кількості населення. Партії, які висувають кандидатів у сенатори, повинні створити спеціальні структури (комісії) з висунення таких кандидатів, причому ними не можуть бути кандидати в депутати Сейму. Партія має право висунути лише одного кандидата у сенатори в кожному окрузі. Підрахунок голосів за результатами виборів до Сенату здійснюється за такою самою системою, як і у випадку з виборами до Сейму. Кандидат, за якого було подано відносно більшу кількість голосів, стає представником свого округу в Сенаті.
***
Нажаль, виборча система, за якою наразі проводяться вибори до Верховної Ради, не сприяє ротації політичних еліт та зумовлює зловживання адміністративними ресурсами та підкуп виборців.
Не дивлячись на декларації і відповідні положення у Коаліційній угоді, нинішній склад парламенту не поспішає з впровадженням пропорційної виборчої системи із відкритими списками. Чинне ж виборче законодавство не відповідає рекомендаціям ОБСЄ/БДІПЛ, Венеційської комісії та не враховує кращі європейські практики.
Україна має розірвати замкнене коло, коли під кожні вибори парламент приймає зручний закон «Про вибори», або вносить необхідні їм правки. Але чи вистачить парламенту на це політичної волі, питання мабуть риторичне.
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ЧОЦ «Ініціатива» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.
Автор: Андрій Кужель
