Під веселковими прапорами: про традиційну сім’ю і нетрадиційну орієнтацію

scho-take-netradicyna-oryentacya-zrki-netradicynoyi-oryentacyi_201[1]

Усі знають, що в ідеалі родина – це чоловік, дружина і діти. У давні часи сім’ї були значно більшими, адже під одним дахом жили кілька поколінь, мається на увазі дідусі, бабусі, сини, дочки, невістки, зяті, онуки і так далі. І тоді це вважалося виправданим, бо потрібно було багато робочих рук для фізичної праці. Поступово, завдяки технічному прогресу, ця потреба відпала. Та й молоді хотілося якомога швидше відокремитися від батьків – набувати власного досвіду та набивати власні ґулі. І це природно.

Згодом з’явилося поняття цивільного шлюбу, коли пара живе разом, веде спільне господарство, народжує дітей, але не укладає офіційний шлюб. Ще не так давно в суспільстві навіть панували палкі дискусії з цього приводу. Причому більше за стосунки без візиту до Палацу урочистих подій виступали чоловіки. Мовляв, і комфорт під боком, і паспорт чистий. Та наразі трішки не про це. А про подальшу еволюцію стосунків між людьми.

Уже не перший рік у столиці України крокує так званий марш рівності під веселковими прапорами, який зазвичай називають гей-парадом. Ставлення до цього дійства в суспільстві неоднозначне і наразі радше негативне. На щастя, українці вбачають майбутнє за традиційними стосунками між чоловіком і жінкою.

Щоправда, одна з подруг сказала, що в такий спосіб представник ЛГБТ-спільноти хочуть привернути до себе увагу, аби сказати: «Ми інші! Прийміть це або не засуджуйте нас!»

Звісно, це твердження має право на життя, як і те, що кожна людина у вільній країні може обирати будь-кого собі в партнери для життя і стосунків. Причин, чому так стається, нині не аналізуватимемо. Не зрозуміло лише, чому про свою відмінність треба кричати на увесь світ і йти парадом, показуючи, що я не такий чи не така.

Мовляв, у такий спосіб ці люди борються за рівність, бо зазнають утисків – не беруть на роботу, переслідують і таке інше. Можливо, десь таке і є. Але чомусь не пригадую, щоб при влаштуванні на роботу хтось колись запитав про інтимні вподобання. Можливо, професія не та…

Та й не пам’ятаю, щоб у поліцейських зведеннях йшлося про потерпілих, які зазнали знущань саме через схильність до одностатевих стосунків. Може, не всі звертаються до правоохоронців. Але, як на мене, проблема більше надумана, ніж реальна.

Не секрет, що серед творчих людей представників ЛГБТ-спільноти не так уже й мало. Та й серед знайомих мало не кожного знайдеться така людина. Але через цю причину зазвичай від спілкування з такими людьми не відмовляються та й насправді мало хто їх засуджує.

Та повернімось до маршу рівності, через який виникає чимало дискусій. Не можу не погодитись, що варто виховувати в суспільстві толерантність до прихильників одностатевих стосунків, але аж ніяк не заохочувати до цього.

До того ж, хтось колись правильно сказав: права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої. Тож свою відмінність, як, до речі, і традиційність, треба проявляти в себе вдома, за зачиненими дверима, а не водити паради центральними вулицями столиці. Бо не всі хочуть за цим дійством спостерігати, тим паче стояти через ходу в заторах.

А ще можна довести ситуацію до абсурду і влаштувати інший парад – на захист прав прихильників традиційних стосунків.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password