На чернігівських смітниках викинуті ялинки можна побачити з перших днів нового року. Найчастіше деревця викидають після 14 січня (Новий рік за старим стилем), а дехто чекає Водохреща – і вже тоді розлучається з хвойною красунею, біля якої зовсім нещодавно весела компанія водила хороводи.
Наразі всі новорічні свята позаду, тож біля контейнерів у дворах більшості чернігівських багатоповерхівок – чимало ялинок і сосен. Деякі зовсім обсипалися, деякі зелені-зеленісінькі. Та наразі не про це. А про те, що, буває, за ялинками ледь дістанешся до контейнера.
Хтось викидає деревце як непотріб, хтось примощує його у сніг верхівкою догори, наче в кімнаті. А на деяких хвойних іще можна побачити залишки мішури і навіть іграшкові долари.
І так з року в рік: ялинки на деякий час стають красунями, а потім, разом із побутовими відходами, опиняються на смітниках.
Хтось заперечить: без лісової красуні, її смолистого запаху й, звісно, мандаринів, Новий рік – не Новий рік. Мовляв, не ми традицію придумали, не нам її змінювати.
Одразу заспокою: закликів до «повалення» усталених традицій не буде. Адже стереотипи про Новорічне паті із запальними танцями довкола святково прибраного деревця та пишного застілля з олів’є, шаманським і безліччю інших наїдків, ніби останній раз на цьому світі їмо, з наших голів не витравити. Та й не потрібно. Хороша чи погана, але новорічна традиція.
Розповідати про шкоду, якої завдає екології вирубка хвойних насаджень, теж не буду. Бо лісгоспи, яких на Чернігівщині достатньо, під новорічні ялинки і сосни виділяють спеціальні плантації. Тож усе санкціоновано. Звісно, є й інші приклади, коли комусь прикортіло вирубати собі новорічне деревце власноруч, скажімо, у центрі Чернігова, під Палацом урочистих подій, чи поблизу суду, як в одному з райцентрів, чи ще в якомусь людному місці. Дурість це, зухвалість, жлобство чи брак виховання – міркувати можна довго. Що робити з такими громадянами, нехай це ліпше вирішує нова поліція. Бо робити щось треба.
Ліричний відступ закінчився, повертаємося до теми смітників і ялинок.
Дехто підкаже, що замість живої ялинки можна ставити штучну. Мовляв, буде в нагоді не один рік. Заперечити важко, але рано чи пізно все одно настане час, коли штучна ялинка втратить свій привабливий вигляд і опиниться на смітнику. І тут варто замислитися. На відміну від живої ялинки, яку можна подробити на тирсу, штучна не згниє ніколи. Тож, що завдасть більшої шкоди екології – незаконно зрубана ялинка в лісі чи вже обридла капронова, – питання відкрите. Та, як відомо, істина народжується в дискусії. Тож для екологів є неабияка площина для роздумів й аналізу.
Натомість простим чернігівцям, яким ніколи сушити голову над цією проблематикою, хочеться, щоб комунальні служби були більш уважними: або своєчасно забирали викинуті на смітник ялинки, щоб вони не лежали тижнями, або щоб відвели якесь спеціальне місце під тимчасове ялинкове звалище, куди містяни організовано викидали б непридатні деревця.
І наостанок невигадана історія. Під Новий рік жителі однієї з чернігівських багатоповерхівок по вулиці Рокоссовського без шкоди для довкілля вирішили прикрасити кульками, іграшками й серпантином ялинку поблизу під’їзду. Ідея – чудова: усім довкола на радість і деревце рубати не треба. Наряджали зелену красуню пенсіонери, діти яких вже давно виросли. Тож прикраси й м’які іграшки, до речі, ще в пристойному стані, дідусі й бабусі зберігали в підвалі. Прикраси повісили на деревце або поставили поруч. І вийшло напрочуд гарно, по-святковому, по-новорічному. Багато людей, які проходили поряд, під тією ялинкою робили селфі та нахвалювали: «ай, молодці, хто таке придумав!». Ось тільки через кілька днів чимало іграшок з-під ялинки зникло. Якщо називати речі своїми іменами, то їх вкрали. До Старого Нового року новорічне деревце взагалі стало жалюгідним, бо залишився на ньому хіба що серпантин і подекуди не дуже привабливі іграшки. Гадаю, і настрій у людей, які вирішили подарувати сусідам і перехожим естетичну красу, на той час залишав бажати кращого.
Тож що ж ми за люди такі, якщо не гребуємо навіть іграшками з підвалу? Невже хтось із дорослих забрав тих ведмедиків і песиків із вулиці своїм дітям? Обурюватися можна довго. Та це лише один із показових прикладів, ким ми насправді є. І від того сумно. Доки крастимемо іграшки з ялинок, плюватимемо і справлятимемо нужду в під’їздах, доти житимемо так, як зараз…
