Останні дні Чернігів гуде обговореннями на підвищених тонах стосовно табу на виступи українських артистів, які встигли заплямували свою репутацію гастролерством по Росії.
Під ковадло громадського гніву потрапила співачка Світлана Лобода.
Її концерт в облмуздрамтеатрі імені Шевченка не просто блокували, а навіть влаштували креативний перформанс із червоною фарбою (хімічна імітація крові), роздрукованими російськими рублями та гільзами. Фанатів співачки, яка на кожному своєму виступі «відправляє кохання до чорта», змусили заходити до театру через своєрідний коридор ганьби.
Потім була штовханина, застосування сльозогінного газу (до речі, першими пшикатися почали поліцейські, є відеодокази). Не обійшлося і без «мінування». Пошуміли-покричали, але концерт таки відбувся.
Цю акцію активісти назвали репетицією перед приїздом до Чернігова зіркового дуету «Потап і Настя». Особливо «радо зустрічати» обіцяли Потапа, адже зняті на російській сцені штани для багатьох так і залишилися незрозумілим і неоднозначним вчинком. Власне, я теж не зовсім розумію, що хотів сказати демонстрацією своїх труханів артист.
Побоюючись громадського гніву і чергових збитків, керівництво театру вже звернулося до «потапінастінських» продюсерів із проханням не приїжджати. Але ж квитки вже куплені! Чернігівські прихильники цього дуету вже з нетерпінням чекають концерту!
Серед фанатів багато дітей, яких язик не повертається звинувачувати в тому, що вони своїми музичними смаками підігрують Кремлю.
Як бути в цій ситуації? Очевидно, що сама по собі проблема не вирішиться. Звісно, закиди на кшталт – культура поза політикою – це дилетантська відмовка, в яку сучасне суспільство вже не вірить. І правильно.
Як співає Орест Лютий «бо сьогодні Гріша Лєпс, Любе, Стас Міхайлов, а завтра к нам приходить Гіркін з автоматом». Погодьтеся, раціональний мішок зерна в цих словах є.
Насправді є чимало шляхів виходу з цієї ситуації. Наприклад, парламент приймає закон, що забороняє виступати в Україні артистам, які гастролюють Росією. Хоча, звісно, ніхто таких законопроектів не писатиме. Та й чи потрібні такі закони?
Варіант № 2 – встановлення табу на регіональному рівні. Більш приземлений і реальний варіант. Хоча, знову ж таки, чи варто скочуватися до таких дій?
Варіант № 3 – масовий ігнор гастролерів і вмикання свідомості населенням. Тобто люди повинні змусити себе усвідомити (саме так – ЗМУСИТИ), що ходити на концерти артистів, які продалися країні-агресору, щонайменше соромно.
У глобальному контексті – це служіння Кремлю у плані ідеологічної війни. У приземленому контексті – це плювок бійцям, які воюють проти російських найманців на Донбасі.
Ходити чи не ходити? Це рішення кожен має прийняти особисто. Єдине, чого не хотілося б, то це отаких радикальних протестів із бійками та публічними приниженнями. У ситуацію має втручатися влада. Під цим слизьким словом я маю на увазі не тільки десант депутатів, які лобіюють різні рішення і торгуються в кулуарах.
Втручатися має і поліція, і безпосередньо культурний «губернаторський» пласт. Втручатися – і грати на випередження. Реагувати на ці дзвоники. Саме так. Але, на жаль, бачимо зовсім інше.
Всі мовчки спостерігають за фейсбучними дебатами та війною електронних петицій, у яких пропонується то на Місяць відправити «потапів», або ж, навпаки, на Соловки відправити тих, хто влаштовує протести. Все перетворюється на ганебні міжусобиці. Люди, ви що?! Невже вам не соромно наслідувати «стиль собачки»?
У нас і без того вистачає проблем і негативів.
А взагалі, вважаю, що в наших буремних реаліях, коли країна в стані війни, коли (навіть у період «аморфного» перемир’я) в регіони привозять 200-х, коли руйнуються тисячі людських доль – НЕ ЧАС ХОДИТИ ПО КОНЦЕРТАХ! Нехай то буде Лобода з «потапами» або ж хтось інший. От і проблема вирішиться.
Настануть ще часи для веселощів і гуляння! Але зараз не той час. Явно не той…
Павло СОЛОДОВНИК
