Про міста з піску в дитинстві, дітей-овочів та «Міняю жінку»

94333470_629916530925387_8659059805706518528_n

Якось проїжджав по одній сільській вулиці й помітив дуже радісну картину. Радісну і рідкісну. З десяток хлопчаків на оперативно сконструйованому футбольному стадіоні ганяли м’яча «п’ять на п’ять». Замість штанг – встромлені в пісок гілки. Контури поля накреслені палицею. М’яч років десять тому втратив свій істинний колір й зараз радше нагадував волохатий кокос. Та найприємнішим в усьому цьому був дитячий сміх. Щирий дитячий сміх. Це все в житті…

Пригадалося дитинство. Скільки розваг та ігор було у нас, сільських дітей, у проміжку між роботами на городі й по господарству. Хоча ми примудрялися і працювати граючись. Так було цікавіше. Квач, піжмурки, вибивний, артек, «у пекаря», квадрат, екстремальні спуски у воду на «тарзанці» і, звичайно ж, футбол… Чого були варті цілі міста з піску (з багатоповерховими будинками, інфраструктурою, автомобілями та навіть базарами). Бувало до пізнього вечора ліпили-будували місто з піску, а в одну лиху хвилину сусід їхав автомобілем і руйнував усі наші старання…

А як ми чекали дощику, щоб потім у струмочках запускати саморобні крейсери та субмарини. А які були захопливі експедиції до лісу… Потім, правда, доводилося «відгрібати» за те, що зникали без відома на цілий день.

Зимові розваги – то взагалі фантастика: сніжки, ліплення сніговичків, катання на лижах, санчатах, ґринджолах. Фактично весь час були на свіжому повітрі, рухалися і веселилися.

Про це можна згадувати дуже довго.

Що ж змінилося? Якщо провести аналогію із сучасним дитинством, то воно геть інше. Не можна сказати, що воно гірше. Зовсім ні. Просто розваги у дітей стали інші. Діти стали іншими. Дітлахи перекочували в Інтернет. Чимало сучасних «чілдренів» днями грають у комп’ютерні ігри. Для батьків, звичайно, це зручно – діти «зайняті» і не відволікають. Але це шлях у нікуди. Комп’ютери й Інтернет – це дуже добре, але безконтрольність у даному випадку може дуже дорого коштувати.

Якось був у гостях в однієї родини і застав хлопчика років дев’яти за його улюбленим заняттям – онлайн-грою на мобільному телефоні. Якась бродилка-стрілялка. Парадокс у тому, що дитина не реагувала на слова дорослих, начебто в кімнаті більш нікого не було. Кілька разів ми зверталися до нього по імені – але ефекту ніякого. Нас для нього не існувало. Батьки відмахнувшись, з фразою «ох ці діти», увімкнули телевізор. Якраз йшла їхня улюблена передача «Міняю жінку». Я випив кави і непомітно вислизнув із квартири. Цього ніхто не помітив, бо кожен був поглинутий у свій власний світ.

Павло СОЛОДОВНИК

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register