Усі ми родом із дитинства. Пам’ятаємо веселі безтурботні часи, прогулянки з друзями, свята в теплій домашній атмосфері, де ще всі живі, здорові та щасливі. Та що далі в ліс – то більше дров. Доросле життя, немов функція в камері мобільного телефону, частенько робить кольорові моменти чорно-білими. Радощі затьмарюються побутовими проблемами. Про відпочинок і свята забувають, натомість думають про фінансові негаразди. Рідні відходять у кращі світи… І наше основне завдання – вміти протистояти гірким сюрпризам дорослого існування. Про це і хочеться сказати кілька слів.
Найбільш болісно, що простий український народ із покоління в покоління вірить у те, що життя стане кращим. За наше щасливе майбутнє боролися предки. Тепер ми боремося за краще майбутнє для нас і наших дітей. Невже і наші діти будуть боротися?
Революція Гідності… Небесна Сотня… Тисячі загиблих героїв на Донбасі… Постійне підвищення цін. Захмарна вартість бензину. Підвищення тарифів. Ми хочемо жити краще! Ми робимо все можливе і неможливе для цього. Титанічно працюємо, довіряємо владі, мріємо… А отримуємо «ми вимушені піднімати тарифи», «це європейська норма», «податки на старі автомобілі», «платіть за повітря»… Дехто справедливо апелює: мовляв, ви зробіть європейські зарплати – будемо платити податки і комуналку по-європейськи. Не хочеться перегинати палицю і кричати про зраду. Страшенно не хочеться. Але і терпіти вже немає сил. Правда ж? Прочитали ви це все і аж жити перехотілося. А оце ви дарма.
Не все так погано! Не дозволяйте подібними тезами себе вбивати!
Не хочеться писати про те, що українці – це катастрофічно бідний народ. Звісно, не без цього. Є сотні тисяч нещасних, хворих, знедолених, вбитих горем і несправедливим життям людей. Про ледацюг і антисоціальний елемент писати не хочу. Втім, більшість не голодує. Давайте відверто дивитися на речі. Повертаюся пізно ввечері додому – всі ресторани і кафе забиті людьми. У супермаркетах довжелезні черги. В селі, звідки я родом, близько 10 магазинів і жоден не збитковий. Бо в людей є гроші. Це не мільйони, як в олігархів, а невеличкі обігові суми. Ці гроші не цинічно вкрадені, а зароблені чесною та виснажливою працею. Інша річ – вкрадені у нас із вами мільярди, які осіли на рахунках невеличкої купки мерзотників.
Та навіть у цьому болоті ми не повинні занепадати духом. Усе написане вище – пусті слова, якщо просто ходити і нити. Бездіяльність – найбільший гріх. Пам’ятаєте, я писав на початку: наше основне завдання – вміти протистояти гірким сюрпризам дорослого існування. Кожен на власному прикладі повинен показувати свою любов до країни, до родини, до природи, до свободи. Любов до країни – не до політиків. Це варто розуміти. Не дозволяйте сепаратистським бактеріям заполонити мозок. Якщо ви не в курсі, то в США, Великій Британії і Німеччині також є корупція. Там також крадуть і брешуть людям. Але, безперечно, інші масштаби, інша ментальність і є дієве правосуддя.
Ми – в Україні! Ми – українці! Тому і треба боротися за Україну на всіх рівнях – геополітичному, релігійному і ментальному. Кидайте сміття в урну, виховуйте дітей в атмосфері любові та гармонії, не заздріть сусіду, який купив новий автомобіль, не рахуйте чужих грошей, не продавайте майбутнє дітей і внуків за кілограм гречки, живіть на позитивній хвилі, шануйте батьків, чоловіків, дружин, працюйте чесно, відповідально і отримуйте задоволення від кожної миті вашого життя. І все в нас буде добре. Війна рано чи пізно завершиться. Корупціонерам доведеться відповідати за скоєне. Все це – неминучі процеси. Н-Е-М-И-Н-У-Ч-І! Сполучені Штати до своєї могутності йшли століттями. А нам із вами – ще й тридцяти немає. Тому – все буде файно!
Павло Солодовник
