Наближається свято свят і торжество із торжеств. Так духовенство називає Великдень – Світле Воскресіння Христове. Але для багатьох Великдень асоціюється зовсім не з тим торжеством, про яке говорять священики.
Відстоявши пасхальну службу, освятивши кошик з смаколиками (деякі примудряються в кошик навіть пляшку оковитої впихнути), ми біжимо додому – розговляємося так, що аж майка ледь не репається (при цьому навіть не думаємо про сутність оцього «Христос воскрес») і завалюємося дрихнути до ранку.
А вранці сповна сил і енергії разом із компанією таких же «паломників» спаковуємо рюкзаки, беремо мангали-барбекю-шампурі, тягнемо бідони горілки-пива і мчимо «на природу». І вже там розговляємося так, що потім самим треба воскресати з мертвих.
Частенько в таких ситуаціях доходить до маразматичних з’ясувань стосунків у стилі «шотисказаванупавтарі». Деякі «паломники», заливши горлянку «священним нектаром», влаштовують перестрілку крашанками.
Моральність і духовність зашкалює.
Звісно, це лише сегмент суспільства – не всі так себе поводять.
До речі, церква не проти великодніх виходів на природу. Але має бути всьому межа. І головне, щоб після таких гулянь не тільки не впасти в кому, але й прибрати за собою. Бо часто-густо після пасхальних вилазок на природу певні особи залишають після себе мініатюру «Львівське сміття».
Але кожен сам обирає як відпочивати і святкувати.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
