Великдень – одне з найулюбленіших свят українців. Господині до нього завжди старанно готуються: чепурять оселі, печуть запашні паски і заодно купу всіляких смаколиків.
Тож, склавши до кошика все, чим багаті, родини вирушають на святкове богослужіння. До храму прийдуть ті, хто дотримувався посту, і ті, хто цього не робив. І це добре. Адже свято для всіх, і в цей час радіти та проявляти християнські чесноти належить всім.
Ось тільки ми чомусь такі люди, що в бочку меду зазвичай кидаємо ложку дьогтю. Про що це я? А хоча б про те, що часто відбувається в церкві. Йдеться зараз не про священнослужителів, а про нас із вами, звичайних парафіян. Звісно, ніхто нікого не хоче образити і наперед прошу вибачення, якщо хтось болісно сприйме написане, але ситуації часом трапляються не дуже приємні, зовсім не співзвучні із Великим святом.
Наприклад, до церкви сходяться віряни. Кошики ставлять на тротуар. До юрби підходить жіночка і пробивається на краще місце.
«Я тут кілька хвилин тому стояла і ненадовго відійшла. А ну посувайтеся убік», – штовхає кремезна жінка молоду дівчину. Та неохоче поступається:
«Шо ви арьотє? Возлє церкви ж находитесь», – чується у відповідь.
Далі підходить чолов’яга від якого тхне перегаром і якому вже весело, тож у його висловлюваннях і рухах почасти немає міри.
Можна натрапити і на гучні підліткові кампанії, які, не дочекавшись освячення, з’їли паску, запивши пивом.
Переконана, що читачі можуть розповісти й про інші ситуації, які з року в рік доводиться спостерігати…
Нарешті настає довгоочікувана мить – і все, що принесено в церкву, освячено. Тож люди біжать зі кошиками додому розговлятися. Причому часто в нашому розумінні це наїдання і напивання до «поросячого вереску».
Після відсипання, ближче до обіду, будуть шашлики і море спиртного, а хтось встигне і кулаками помахати. Так і свято минає…
Та не хочеться, аби в читачів склалось враження, що ці рядки написані для того, щоб когось засудити чи висміяти. Скоріше, навпаки, – задля привернення уваги до справжньої суті Великодня, що полягає в духовному, й у великій радості, яка аж ніяк не пов’язана із хмільними застіллями за оковитою. Навпаки, треба радіти свідомо та виявляти любов до рідних і ближніх.
Це свято родинне, тому всі обов’язково мусять зібратися за великоднім столом, тоді родина триматиметься купи протягом року. Щодо гостей, то відвідувати друзів і рідних треба, але для того, щоб поспілкуватися й обмінятися позитивними емоціями. Що, можливо, і без алкоголю вдасться суттєво краще та душевніше.
Тож із прийдешнім Великим святом вас, дорогі жителі нашої Чернігівщини, – Воскресінням Господнім! Смачної паски і добрих душевних християнських вихідних!
Это праздник превратился в марш чревоугодия, пьянства и массового безумия.