Зрадивши один раз, зрадить і вдруге, або Чому діти виростають нечуйними і нелюдяними

unnamed (1)

Часто в містах на вулицях можна побачити породистих котиків і песиків, але вже, на жаль, нічийних. Опиняються вони там із різних причин: загубилися, померли господарі або ж діти награлися живими іграшками, які стали непотрібними.

Звісно, життя непередбачуване, і коли у кого воно обірветься – не знає ніхто. Тож, трапляється, що брати відповідальність за чотирилапого друга померлого родича ніхто з його близьких не хоче. Мовляв, не ми ж його заводили, не дозволяють умови тощо. За бажання в будь-якій ситуації купу контраргументів можна завжди знайти. Це одна історія.

Зовсім інша ситуація, коли батьки купують тварин дітям на втіху. Адже всім знайома ситуація, коли діти плачуть, випрошують, заробляють хорошими оцінками омріяне цуценя чи кошеня. Спершу дитячим радощам немає меж. Однак через якийсь час діти бачать, що тваринка – це не лише пухнастий клубочок щастя, а й жива істота зі своїм характером, яка до того ж хоче пити, їсти та має свої природні потреби. Ще виявляється, що за тваринкою треба доглядати, прибирати, вигулювати її, лікувати, мити та приділяти увагу не лише тоді, коли є час, а й коли вона того потребує. І для багатьох дітей такий додаток до безтурботних ігор стає заважким. Бо, наприклад, рано-вранці хочеться спати, а не вести чотирилапого на прогулянку. Така ж історія і з доглядом за цим улюбленцем. Тож бідна тваринка поступово стає обтяжливою, передусім із вини дорослих, які не змогли пояснити дітям, що песик – це аж ніяк не іграшка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Абсурди сервісу, або Як дівчата на Чернігівщині в кафе й перукарню ходили

Часто дорослі не мають бажання перекладати тягар під назвою «домашня тварина» вже на свої плечі. Тож у кращому випадку хатнього чотирилапого  відвезуть у село до бабусі, де він стане дворовим, проте хоч не голодним.

У гіршому випадку непотрібна тваринка опиниться в якійсь лісосмузі на вулиці чи її віддадуть не дуже емоційному сусіду, який зможе, так би мовити, тихенько «вирішити» проблему.

Гадаю, знайдуться читачі, які вже подумали: життя і так настільки важке, щоб ще й долею покинутих собак і котів перейматися. Так, труднощі були є й будуть, але ж і характер формується саме в дитинстві. І навряд чи людина, яка в шкільні роки знущалася над тваринами, надалі стане чуйною та сердечною. Тож скажіть, хто виросте з підлітків, які для забави і лайків роблять таке? Перебісяться? Ні! За статистикою, від 50% до 70% серійних вбивць починали зі знущань над тваринами.

Зрозуміло, що виховати добрими і людяними своїх майбутніх дітей вони теж не зможуть.

Звичною справою для дитини, яка виховувалась в емоційно глухій родині, може надалі стати зрада друга, батьків або близької людини. Щось на кшталт того, як колись кошенятко викинули з дому, ніби непотріб.

Кажуть, що моральний розвиток людини можна оцінити за її ставленням до тварин. До тих, хто не може відповісти. До беззахисних.

Дуже хочеться вірити, що хоча б кілька людей замисляться над ситуацією. Адже запобігти агресії, жорстокості чи байдужості значно простіше, ніж потім розгрібати наслідки.

 

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register