Щойно закінчується зима, в селах на Чернігівщині кипить робота: прибирають подвір’я, удобрюють землю та готуються до посадки картоплі та грядок. Потім саджають, обробляють, а на осінь збирають врожай. І так кожен рік. Без роботи на городі важко уявити село, кажуть жителі Чернігівщини. Родина Товстих – одна з тих, хто все своє життя прожив у селі й без нього не уявляє свого життя.
«Якби була можливість переїхати в місто, ви переїхали б? – Я? Ніколи в житті. Навіть не думав і не планую. Я – дитина села. З мене не те що села не виведеш, воно мене коренями тримає. Мені треба трактор, мені треба свині, мені треба корови, мені потрібне свіже повітря. Я – дитина села»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
Отже, головними героями цього відеосюжету є родина Товстих: Олексій та Оксана. Проте в їхній історії багато хто впізнає себе. Тож про все своєю чергою.
«У нас був комбінат, возили до Сновського ПТУ, там я здобув професію тракториста. У мене батько був трактористом, я у комбайні та в тракторі виріс. Я навіть випускний не догуляв, щоб наступного дня побігти на трактор.
Практику я проходив – мені дали малий МТЗ, а як закінчив школу – то мені дали вже Т150. І робив я до самої армії на Т150. Тоді пішов в армію, два роки відслужив в армії. Прийшов – і вже на К700. К700, Т150 – так і пішло-поїхало»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
«Народилась я і росла в цьому селі також – у Рогізках. Закінчила школу. Вступила до Чернігівського медичного коледжу, закінчила його і вже 29 років буде цьогоріч, як працюю в нашій амбулаторії, хоча вона на той час Рогізківська дільнична лікарня»,- Оксана Товста, жителька села Рогізки.
«Була в нас ця вистава «Золотий ключик». Я там грав Дуремара, були в мене такі штани, я пам’ятаю, в мене штани такі були спортивні, фрак був і черевики порвані. А вона Мальвіну грала. І вчителька каже, щоб я її провів. Нам було майже по дорозі, треба було її ще вести 2,5 км. І як повів, то вже п’ять років зустрічалися і 28 років разом.
Я навіть перед весіллям захворів. У мене була температура під 40. Приїхала і вилікувала.
Наші батьки працювали на фермі разом. Її мама – лаборант, моя – зоотехнік. Не знаю, чи вони погулять хотіли, чи що. Приходять додому і кажуть, що завтра йти свататись. Думаю, нащо. Свататися то свататися. Уже ж нарядився так культурно, красиво. Тракторист вимився, що навіть руки не в мазуті були. Прийшов. І що ви думаєте? Стояв чекав, піч колупав біля її будинку. Бо вона на виклик із моїм майбутнім тестем побігла рятувати людей. А ти стій. Ось так і живемо: вона бігає людей рятує, а я чекаю, коли вона прийде»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
«По життю – це дуже надійний тил. Це велика опора. Багато в нас було ситуацій, пов’язаних із здоров’ям і просто по життю. Перша і надійна підтримка – це від чоловіка»,- Оксана Товста, жителька села Рогізки.
«Були ми недоступні для світу всього – в окупації. А в нас лічильник почав іскрити. Ну що робити: до РЕС не додзвонишся. Поки я його зробив, мене тричі вдарило током. Мене, як генератор, місяць використовували.
Я по дереву не дуже був, моє – залізо. Мій батько все життя виготовляв і столики, і стільчики, табуретки. А я такий трохи був… А тоді розговорилися, що мийка зламалася. А ми купили нову шафу, бо стара зламалась. Запропонував зробити. Віри в мене не було»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові безкоштовно проведуть щеплення від сказу для тварин
Олексій Товстий – майстер на всі руки. Раніше ми вже розповідали про те, що він власноруч переробив моноблок на трактор. Наразі чоловік за станом здоров’я не працює, проте роботи вдома вистачає.
«Ходив я ходив, метикував – це ж не діло. В мене транспортером обгороджений погріб, я болгаркою шматок відрізав і почав робити сортувалку. Зробили сортувалку – вона механічно-ручна. Насипаєш, перегрібаєш, дрібна відійшла, насіннєву на другу сортувалку насипав, і набагато швидше і легше»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
«Олексійку на мопед чи на машину посадила. І всі гуртом. Ми з дідусем трактором. І гуртом всі гребемо, вантажимо, возимо»,- Оксана Товста, жителька села Рогізки.
«Стараємось робить, щоб механізовано. Спочатку я викошую. Граблями гребемо. Тоді сідає бабуся на кінні граблі, я в трактор. Пресуємо, тоді їздимо вантажимо. А тоді в сінник, у сарай, куди ховаємо.
У нас соток 70 виорюємо. 40 садимо картоплі, решта – грядки. Загалом нам треба трави, тому що в нас корови.
Ця зима дуже скрутна на харчі. А так у нас завжди дві корови, по весні завжди купуємо два десятки і більше бройлерів, плюс свої кури. Якщо взяти наше село, то в нас велике господарство. Хоча ви самі бачите, що здоров’я нема. Але молодь не хоче тримати. В нас корови збуваються по-страшному»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
Наразі родина готується до посадки городу. Каже, з цим поспішати не можна.
«Перед травнем місяцем. – Наприкінці квітня, на початку травня. – Ми не квапимося. Ми торік поспішили і картоплі наїлися ранньої, молодої»,- Олексій Товстий, житель села Рогізки.
«Ми вирішили посадити надранню картоплю, посадили ми картоплю, вона благополучно змерзла. Вона вилізла. Вона була така гарненька. Вона змерзла, так ми її і не спробували.
В основному в нас картопля, городина, кормовий буряк для худоби, гарбузи, кабачки. Грядки само собою.
Грядки ми садимо під трактор, міжряддя обробляємо тракторцем, у нас і сусідка вже років три так.
Саджаємо також, одне тільки, що за сажалкою в мене ходять дівчата картоплю поправляють.
На мене казали: от чого ти не купиш великий трактор? По-перше, в мене вже роки. Не знаю, чи буду я далі робити, розширюватись я точно не буду, бо я не подужаю.
Із 2008 року ми все придумуємо, конструюємо, до цих тракторів у нас всі агрегати. – Цей прогульник сам поробив плуги, сам поробив культиварки. – Так згадай, як колись. А тепер їхнє завдання – посадити та допомогти викапати. Весною і восени бачу їх на городі. А так їх більше не пускаю»,- Оксана Товста, жителька села Рогізки.
Таке воно життя в селі: сповнене щоденної роботи і щирих радощів, коли рідні поруч.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Журналіст Оксана Замятіна
