Опіка, що збагачує: звідки беруться псевдоволонтери та за рахунок чого працюють (Відео)

Дворічний Єгорка ділить п’ятнадцять квадратних метрів кімнати в гуртожитку на двох з мамою. Маленьку, проте охайну і не погано умебльовану кімнатку Надії Скляр вдається утримувати за власні мізерні кошти.

— Ця дівчинка дуже старанна. Це мізер, що отримується від пенсії і на дитину. Наприклад, щоб купити той килим, що засланий у неї, вона збирала гроші два роки, — Марія Полуда, соціальний робітник.

У допомогу інваліду дитинства та сироті Надії приходить робітник територіального центру соціального супроводу. Дівчина, як і ще сім її однокласників, – випускники спеціалізованої Удайцівської школи-інтернату.

— Я працювала на заводі й отримала цю кімнатку. Із соціального супроводу приходили майстри й помагали мені робить ремонт, — Надія Скляр, мешканка гуртожитку.

У гуртожиток заселилися понад десять років тому як працівники Хімволокна. Тоді цих інвалідів дитинства під опіку раптово взяла одна з волонтерів громадської організації «Сім’я». Дивно, що саме інвалідів, адже в реєстрі зазначено, що «Сім’я» – благодійна організація багатодітних. Щоправда, допомоги від так званих волонтерів ні Надія, ні інші їхні підопічні чомусь не отримали.

— Я з дитинства інвалід і отримую 1100 грн. Так ми й живемо на ці гроші з Єгоркою, — Надія Скляр.

Мали б претендувати на кімнати, в яких прожили понад десять років. Адже нині цей гуртожиток в комунальній власності. Однак, за клопотанням цієї ж громадської організації, кімнати оформили як соціальне житло.

— Бувайте … До побачення.

А самих підопічних псевдоволонтерка передала під опіку соціальних працівників.

— У 2015 році до нас звернулася жінка Адерей Валентина Миколаївна з проханнями взяти на опіку цих дітей, але ж вони вже й не діти, а дорослі люди, — Тетяна Пячуриця, завідуюча відділу соціальної допомоги.

Одяг, лікування, їжу та інші послуги вони отримують у соціальному центрі. Леонід Крихта показує нам вікна своєї кімнати. Цьогоріч планує замінити їх на металопластикові. Про волонтерів громадської організації згадує не одразу. Зізнається: частіше чоловік навідується до територіального центру.

— Можна зайти хоч постригтися. І красочки там мені дали. Так я то на футбол тягаю, то на дачу, — Леонід Крихта, мешканець гуртожитку.

Не одразу згадує своїх волонтерів і голова громадської організації «Сім’я» Любов Мірченко. Виявляється, волонтери не мають навіть приміщення, де б надавали свою допомогу. А їхня благодійність швидше лише на словах.

— Матеріально не допомагаємо – немає бази. Під опіку взяти інваліда – це все-таки відповідальність і, звичайно, засоби реабілітації, — Любов Мірченко, голова ГО «Сім’я».

Цікавимося, де ж зберігають засоби реабілітації, якщо вони справді їх комусь надають. Виявляється, волонтери (а їх понад десяток) є просто посередниками між відомими та дієвими громадськими організаціями та інвалідом.

Ось це приміщення, яке пані Люба люб’язно нам показала. Просила не називати офісом, адже нині вони чекають від влади ще одне приміщення для своїх псевдоволонтерів.

Нагадаємо: в місті офіційно зареєстровано ще понад п’ятсот подібних благодійних організацій, які не відомо чим займаються і вимагають пільги від держави. Сподіваємося, реальну діяльність таких псевдоволонтерів перевірять правоохоронці.