Від очіпків до барвистих хусток: історія українського головного убору на Чернігівщині (Відео)
Українська жінка завжди мала свій особливий головний убір, одним із традиційних вважається хустка. Вона супроводжувала жінку не тільки в буденному житті, але й в обрядах: її вручали як оберіг, а подекуди передавали з покоління в покоління як сакральний предмет. Проте раніше, до появи в Україні хусток, були й інші різноманітні головні убори. Про них і говорили в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. Тарновського.
«Хустка з’являється в шафі українських жінок десь із ХVI-ХVII століття. До того були й інші різні головні убори. Якщо ми візьмемо Середньовіччя, то це були убруси – такий довший рушникоподібний плат, який жінки дуже майстерно зав’язували. Потім убруси переродились у намітки. Крім того, з’являються й очіпки, кораблики. На Чернігівщині, на Поліссі носили зав’язки. Ми от маємо зав’язку з очіпком на нашому манекені», — Олена Трухан, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського.
«Уже в ХХ столітті з’являються фабрики, які виготовляють набивні хустки, з’являється багато українських виробників. Зараз дівчата намагаються вишивати та створювати власноруч», — Ольга Костюченко, майстриня народного декоративного мистецтва.
Ольга Костюченко створює реконструкції давніх головних уборів. Серед її робіт – очіпки та зав’язки, відтворені з фонду історичного музею.
«Це були реконструкції м’якого червоного очіпка. Традиційно на другий день весілля з молодої знімали вінок, надягали червоний очіпок і пов’язували намітку на голову. Таким чином показували, що вона вже перейшла в статус жінки. Її волосся тепер буде завжди закритим. Другий очіпок у мене вишитий. Це реконструкція очіпка, який зберігається у фондах історичного музею. І реконструкція зав’язки – рушникоподібний головний убір, який зав’язували в будні навколо очіпка», — Ольга Костюченко, майстриня народного декоративного мистецтва.
Із хусткою пов’язано безліч обрядів, які стосуються не тільки жінок, але й чоловіків.
«Коли проводили до армії, на війну, хустку пов’язували. Інколи козаки казали, що треба мати хустку, щоб зав’язати очі, якщо ти помер, і «щоб орел очі не повиймав». Вважалося, що хустка – оберіг, тому що семантика вишивки була оберегова: від шаблі, від кулі захистить», — Олена Трухан, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського.
А ще хустка була доволі хорошим і дорогим подарунком, її зазвичай дарували чоловіки жінкам, стосовно яких мали серйозні наміри.
«Ткану хустку на ринках у містечках можна було купити за 25 копійок, а хустка з китицями – така більш розкішна – коштувала вже від 50 до 90, а напіввовняна коштувала до карбованця і 20 копійок. За відро картоплі віддавали 2 копійки, на початку ХХ століття фунт м’яса (400 грамів) у Чернігові коштував 13 копійок, тож кілограм коштував 30 копійок. Хустка коштувала 25 – тобто вже можна вирішувати, дорого це чи ні», — Олена Трухан, старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського.
Сьогодні українська хустка стала доволі модним аксесуаром: нею прикрашають сумки, носять разом із джинсами або ж вечірніми сукнями. Вона зберігає свою символіку, поєднуючи традицію, красу та сучасний стиль.
Журналіст: Оксана Замятіна
Оператор: Сергій Бутько
