«Я хочу, щоб тата пам’ятали Героєм»: спогади про 2022 рік та історія захисника Олега Бурковського з Березни (Відео)
«Я прокинулась у гуртожитку, нас підняли та завели в сховище, я тоді одразу подзвонила батькам, я перша розбудила їх, сказала, що почалось вторгнення, і тато тоді дуже швидко прилетів на машині, забрав мене і мою подругу. Тоді, пам’ятаю, всі їхали на Київ, а ми стрімко їхали до Березни. Тато тоді привіз мене, взяв рушницю, а до цього сходив у цирульню, щоб бути гарним, узяв рушницю і в селищну адміністрацію. Тоді він був одним із перших, хто організував територіальну оборону. Тоді так страшно було. Того дня тато навчив нас усіх – маму, бабусю, прабабусю – стріляти з пістолета, щоб у разі чого захиститися, якщо хтось прийде до нас додому. Усі магазини були пусті, навіть дріжджів не було, борошна, хліба. Тільки цукерки лишилися, і тато організував, віддав тоді найбільше своєї посівної пшениці. Тоді роздавали борошно в центрі селища. Почали з’їжджатися люди, тікати з Чернігова до Березни, було багато ВПО, відчувалося, що запаси продуктів зменшуються. Тоді, пам’ятаю, тато знайшов прес, щоб робити соняшникову олію, десь у Миколаївці, якщо не помиляюся. Почали одразу возити продукти до Чернігова хлопцям, які були в окопах, які тримали Чернігів, що був в облозі. Птиця помирала, бо не було кормів, і птахофабрика почала роздавати курей людям. І тоді моя мама зорганізувала, щоб закривали тушонку. Вона розвозила людям курей, закривали тушонку, потім збирали. Була переправа. Тато знайшов машини з іншого боку. Переправляли це на човні. Потім машиною з іншої сторони везли до Чернігова. Тато, пам’ятаю, як перший раз їздив, то такий жвавий був, а другий, третій – то став понурим. Він говорив, що Чернігів бомблять, і так дедалі гірше та гірше ставало. І щоразу, як він відвозив харчі, то забирав людей із Чернігова, з міста. Я почала вести щоденник, адже думала, що це унікальна згадка, й ці почуття, які зараз переживаю, мені дуже важко було. Так багато почуттів було, емоцій. І зараз перечитую, мої думки були хаотичні, сповнені переживань за своїх друзів. Я навіть знайшла запис із 7 березня: «Вдруге я плачу через війну, вперше я плачу через родину, через те, що я пишаюся татом». Тато робив дуже багато для селища. Чистив дороги взимку. Просував позицію селища, хотів інвестувати, просувати селище. Мер тоді, щоб показати, що всі рівні, дав повістки кожному депутату. І тільки тато та Дмитро Кулик взяли повістки й пішли на оборону. Це був початок 2023 року. Тато мій фермер, він дуже багато робив для селища.Він вивчився на танкіста, був спочатку в першій танковій бригаді, був водієм-механіком. Тато як фермер на тракторі їздить. Сів до танка з інструктором, інструктор спитав, як давно тато їздить на танку. А тато каже: «Ви не повірите, це перший раз сів». І інструктор був вражений, наскільки вправно. Тато так гордився своїм танчиком. Показував нам із братом, як заводити, пишався. Далі тато поїхав до Авдіївки, був там кілька тижнів, далі його перевели в протиповітряну оборону, він був кулеметником, також ремонтував техніку, як механік. У листопаді 2024 року його перевели в 110-ту окрему механізовану бригаду та порекомендували до 95-ї. Відправили до Курська, як піхотинця. Там тато був поблизу Малої Локні. Там були його позиції. Тоді 6 січня 2025 року тато зник безвісти. І ми дізналися після результатів ДНК, що 6 січня він загинув. 20 травня нам повідомили, щоб був збіг ДНК, і тато перебуває в Сумському морзі. Усі згадують тата як добру людину, безвідмовну. І знаєте, поспілкувалася з татовими побратимами, то вони розповідали, що коли будували бліндажі, тато і спанбонд возив, і мішки возив, і техніку свою залучав. У нас був газон. То він перевозив усі матеріали, коли будували бліндажі, та своє вкладав в армію.»,- Каріна Бурковська, донька загиблого захисника Олега Бурковського
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Який стан цивільних укриттів у центрі Чернігова (Відео)
Загинув Олег Бурковський 6 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на території Курщини.
Попрощались із захисником у його рідному селищі Березна 16 червня 2025 року.
Герою назавжди 45 років.
«Я хочу, щоб тата запам’ятали, як Героя. Ви говорите за вишиванку. То коли думала про те, в чому мав би бути похорон, то я згадувала Чаку – жінку, яка була медиком у Києві. То її заповідь була, щоб її ховали в пікселі та у вишиванці. І я хотіла б, щоб тата не оплакували, а згадували як Героя, пишалися ним і продовжували його справу. Адже він віддав своє життя за те, щоб у нас було майбутнє, щоб мали Україну, щоб відбудовували її, розвивалися. І цю гордість, яку я маю за тата, я можу показати у своїх вчинках і, зокрема, в цій вишиванці.»,- Каріна Бурковська, донька загиблого захисника Олега Бурковського
Журналіст: Оксана Замятіна
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
