Війна триває. Багато хто втрачає свої домівки, звичний спосіб життя, роботу тощо. Загальне напруження у суспільстві та почуття невизначеності, безумовно, впливають на психологічний стан як дорослих, так і дітей. Більшість дітей повертається до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів – просто завдяки підтримці й турботі близьких.
«Це на загальному колективному підґрунті – переживання, страхи та стрес, звісно, що все виправдано та небезпідставно. Але від цього діти можуть замикатися в собі, ставати більш агресивними. Можливо, не хочуть іти на контакт зі своїми однолітками, батьками чи друзями. Дуже важливо, щоб батьки бачили це, відстежували ці всі зміни в поведінці та допомагали дитині з цим впоратися», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Також неабияк на поведінку дітей впливає й емоційний стан батьків.
«Коли відбуваються зміни такі в дитині, то й у сім’ї відбуваються певні зміни. Тому що діти – лакмусовий папірець змін у родині. Якщо в сім’ї є тривожність, страх, незавершений стрес у тата або мами, бабусь або дідусів, тобто тих дорослих, із ким спілкується дитина, то це також буде проявлятися в неї», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Дорослий, на думку дитини, є стабільною опорою та захистом, і тому вона формує модель для наслідування. Якщо ви бачите, що дитина надто знервована — то насамперед варто стабілізувати власний емоційний стан.
«Я все ж таки рекомендувала б почати з себе. Тату і мамо, подумаймо про себе. Що ми зараз переживаємо, відчуваємо? Чи нам тут безпечно? Від стресу нікуди не подінешся, але його варто завершувати. Тобто давати собі та своїй психіці хвилини відпочинку», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Усе спілкування в родині необхідно будувати на моделі довіри. Тобто щоб у дитини не було страху поговорити з дорослими та розказати про свої почуття і переживання. Порозумітися можуть допомогти прості спільні тілесні вправи. Вони також певною мірою зніматимуть стрес.
«Нам варто повертатися в стан, коли я є, я існую, я живу, я впливаю, я можу щось робити. Я можу тупотіти ніжками. Зробіть це разом із дитиною», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
«Роззутися та походити босоніж разом із дитиною. Мама, тато ходять по пісочку, по травичці. Можна постискати пальчики, відчути пісок. Тут є ваша дія, заземлення і відчуття, що я на щось впливаю та можу щось робити», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Другий спосіб називається «Спина – барабан».
«Коли в такій ігровій формі ми разом родиною сідаємо в коло, спиною одне до одного, беремо дитину і на спинці простукуємо якусь просту мелодію. Потім дитина повторює її на спині своїх батьків. Це вже є спільна гра, вона буде і розслаблювати якоюсь мірою», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Не забувайте обіймати дитину та казати їй, що ви її цінуєте, що вона важлива для вас, що вам подобається разом проводити час. Також дуже допомагають спільні заняття з малювання або розмальовування. Нині дуже популярні картини за номерами. Це гарний спосіб зосередити свою увагу, відволіктися. Можна використовувати і творчі вправи. Я рекомендувала б малювати разом із дітками кола. Будь-який аркуш паперу великого формату, якщо такого немає, то можна брати шпалери. Будь-який чистий великий папір. Беремо фарби чи олійні олівці. Краще, щоб це була фарба насиченого кольору, соковитого. Щоб сам колір наповнював життям. І разом малюємо кола», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Що більше буде учасників, то краще.
«Я хочу намалювати зелене коло, хтось – червоне або жовте. І ми дивимося, наскільки далеко ці кола будуть одне від одного. Якщо ці кола будуть далеко одне від одного, то можна казати, що емоційно ми зараз віддалені. Можливо, комусь захочеться залізти фарбою на коло, яке намалювали раніше, це можна робити, але треба спитати дозволу – можна я буду в контакті з тобою?», — Наталія Лазаренко, психологиня та сімейний арт-терапевт.
Тож ця вправа також навчатиме поважати кордони одне одного. Загалом спеціалісти стверджують: будь-яка творчість допомагатиме в такі складні періоди. А сам факт того, що дитина є творцем, покращуватиме її самооцінку та відчуття. Головне – вибрати справу, яка буде до душі як дітям, так і батькам.
Журналіст: Марина Кирієнко
Оператор: Сергій Бутько
