Про пральну машину путіна, племінне походження росіян і світлофори на мостах Чернігівщини
Ми – різні. Два кардинально різні народи. Навіть більше – ми абсолютно різні біологічні види. Навіть на генетичному рівні. Різні ментально, духовно й ідеологічно. Українці не мають нічого етнічно спільного з росіянами. Байку про «вєлікій єдіний славянскій народ» варто сприймати як один із останніх вихлопів недобитої радянської машини.
Іржавої дірявої пропагандистської машини, яка вже без коліс (колеса вкрали самі ж кермувальники) приречено вгрузла в землю, припала пилюкою імперіалізму та вкрилася отруйним дегенеративним слизом.
Сморід «совкової» машини і психічно хворі люди
І нині в Україні (особливо після 24 лютого) із задоволенням нюхати сморід цієї «совкової» машини можуть лише безнадійно психічно хворі люди. Це та секта «скрєпоносців», які досі чекають «рускій мір» і кайфують від новин про знущання, ґвалтування та вбивства українських дітей російськими нелюдами. Але не про це.
Ложка меду, ядерна зброя та правда про походження росіян
Мабуть, для багатьох це буде сюрпризом, але, виявляється, росіяни до слов’ян мають такий самий стосунок як ложка меду до ядерної зброї. Чимало істориків запевняють, що москалі мають своє етнічне походження від угро-фінських племен. Так-так, правильно говорити, що тюрки і росіяни – то «адзін брацкій народ» (нехай вибачать мене тюрки за таку грубу образу). І вчені не просто говорять про це, а наводять конкретні переконливі докази. Хто бажає докладно розібратися в цій темі – можна знайти чимало цікавих наукових праць. Я не історик, тому «умнічати» про це не беруся.
Зализування ран, мости з світлофорами і габаритні рамки
Але все ж продовжу свою лінію думки про те, що ми з московитами кардинально різні. Різні назавжди. Наведу кілька наших регіональних чернігівських прикладів. Це показові приклади, що дають привід пишатися нашим незламним українським народом. Єдиним народом. Звісно, героїчна оборона Чернігова й області – факт легендарний. Після того, як сіверські воїни вигнали ворога з Чернігівщини, буквально того ж дня і розпочався процес відновлення та зализування ран.
Безумовно, є фінансові та безпекові нюанси, але ми не чекали, поки здобудемо повноцінну Перемогу. Ці процеси мають тривати паралельно. Перемогу треба наближати на всіх фронтах.
Усі допомагають усім.
Війна показала, що біда – стосується всіх.
У нас точно не так, як у фейковій недодержаві, де «сваіх нє брасают».
Війна показала, що тільки разом ми здатні перемогти та відбудувати Україну!
Так от. Кілька прикладів.
Жінка з Чернігова, яка ще вчора ховалася від ворожих обстрілів у холодному темному та сирому підвалі майже без їжі та води, сьогодні зібрала серед знайомих повен бус продуктів і речей для постраждалих із мікрорайону Бобровиця та Новоселівки.
Хлопчик із села кілька місяців збирав копійку до копійки і передав тисячу гривень на ЗСУ. Щоб тільки скоріше наші ворога додушили.
Цікаво також, що ми одразу почали відбудовувати зруйновані дороги та мости. І не просто відбудовувати. Наприклад, по одному з північних напрямків перед мостом (це навіть не в населеному пункті!!) встановили світлофор і габаритні рамки.
Пральна машина путіна і призупинений період фонтанів
Звісно, період фонтанів на кожному кроці наразі призупинився, але, попри всі труднощі, ми назавжди європейці. Якщо ми прагнемо навіть у війну підтримувати порядок і приділяємо значну увагу естетиці, то основна мета росіян – привезти додому з війни («зі спєцапєрації») трофей – пральну машину. До речі, не варто дивуватися тому, що всі орки-мародери з українських домівок тягнуть додому в московію пральні машини. А як інакше?! Агент КДБ «Моль» (а нині – президент росії владімір путін) тривалий час жив у Східній Німеччині. Займався переважно шпигунством і вербував представників великих міжнародних компаній. Так ось, КДБіст путін після розвалу Берлінської стіни (в 1989 році) змушений був тікати з Дрездена до рідного Ленінграда. І додому разом із родиною він привіз що? Правильно. Пральну машину. Це реальний історичний факт.
Ми – різні. Два кардинально різні народи. Навіть більше – ми абсолютно різні біологічні види.
Павло Солодовник, головний редактор «ЧЕline»