Олексій Биш розповів про зарплати театралів під час карантину

124212705_277143543714640_4291317433459329726_n

Люди мистецтва наразі зазнають найбільшого удару. Цю сферу і так не жалували, обділяючи коштами, а сьогодні до всіх проблем додався ще й карантин.

Журналісти ЧЕline вирішили поспілкуватись про театральні будні, карантинні обмеження та нові п’єси  з Олексієм Бишом, актором Чернігівського обласного молодіжного театру.

Олексій Володимирович, що для вас значить ваша професія?

Як кажуть, для справжнього актора це не професія, це спосіб життя. Ми живемо не для себе, ми живемо для людей. Віддаєш всього себе тим проблемам, які підіймає суспільство, які на часі. Цією справою живеш постійно. Як казав мій вчитель, «репетируйте 24 години на добу, і тоді все буде добре».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівський драмтеатр опинився на межі закриття

Пам’ятаєте як переїхали до Чернігова?

Згадую. Нещодавно був день народження видатної української актриси Зінаїди Дегтярьової. Вона була моєю наставницею, коли я працював у львівському театрі. Тоді вона дуже не хотіла, щоб я переїздив до Чернігова. Говорила: «Олексію, куди ви їдете? Ви їдете у провінцію. Міняєте Львів на Чернігів. А я казав: «Я їду в дуже гарний молодіжний театр, де я відчую себе актором».  І от із часом були різні ситуації, і коли виникли думки покинути наш театр, я зателефонував їй, порадитись. Відповідь отримав таку: «Ну а тепер Олексію, сиди там у Чернігові, і награйся». Вона «як у воду дивилась». Тут я отримав і багато ролей, і любов глядачів, і сам закохався в це місто.

124352189_363278381408865_5944154078127039009_n

Чернігів став для вас рідним? Чи згадуєте свою малу батьківщину?

Так. Чернігів для мене тепер рідне місто. Та в першу чергу для мене молодіжний театр став рідним домом. Щодо Нікополя, Дніпропетровщини, де я народився, то, звичайно, залишились найкращі спогади про навчальні заклади, які я там закінчив, про місто. На жаль, з рідні там ніхто в мене не залишися, всі пішли з життя. Тому я, звичайно ж, приїжджаю до Нікополя на могилки,  згадую, віддаю данину своїм рідним.

Пане Олексію, розкажіть яке життя артиста під час карантину?

Дуже складне життя під час карантину для будь-кого, але думаю, що людям творчих професій найскладніше. Актор повинен виходити до глядача, на сцену. Особисто я не  прихильник різного роду онлайн-проєктів.  Як можна репетирувати онлайн? Репетирувати треба, як казав Станіславський, тут і зараз, із партнерами, текстами тощо.

Як довго ви на карантині?

Вже третій тиждень. Відразу як Чернігів потрапив у «червону» зону, нас відправили на 2/3 окладу, але коштів ми ще не отримували. Тому, як кажуть, фінансової подушки, якої у акторів завжди немає, зараз бракує особливо. Ось так – вистави не йдуть, сидимо по домівках, виконуємо ці протиковідні обмеження.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відомий чернігівський актор Олексій Биш відновлює сили на городі, готує фірмову картоплю та мріє зіграти Дон Кіхота (Фото)

124394792_646957019301751_3905444565975896781_n

Це для вас вже другий карантин?

Так. Спочатку був весняний. Далі, з 1 серпня, був відкритий сезон. Ми почали репетиції, приймали публіку. Створили нову прем’єру.

Що це був за спектакль?

Це п’єса «Назву не пам’ятаю», сучасної української драматургині Катерини Пенькової. Вона  родом з Донецька. П’єса автобіографічна. Різні епізоди з життя авторки – 90-ті роки, «нульові», заробітки в Польщі, війна, переїзд до Києва, повернення назад тощо.

Режисером Володимиром Сураєм була запропонована форма театрального івенту, тобто після перегляду вистави, за чаєм чи кавою, іде діалог із глядачем про п’єсу, про життя, про психологію.

124801003_408722143841986_7148137815315129164_n

Багато було людей після першого карантину?

Набагато зменшилась відвідуваність. До того ж, ми замінили формат показу наших вистав – поміняли ряди на столики, за якими і сиділи відвідувачі. Форма – театр-кафе. Максимум дві особи за столом. Тобто приймали не більше 20 глядачів. Економічно для нас це було дуже важко.

Що ви побажали б своїм колегам по творчій ниві у ці нелегкі часи?

Перш за все, у ці нелегкі часи, пов’язані з коронавірусом, хотілося б побажати терпіння, взаєморозуміння. Не втрачати того, що театральне мистецтво – це родинність. Ми – одна родина. Так має бути, бо без любові до партнерів не можна виходити на сцену.

Отож, любові всім! Триматися! Мати свій внутрішній стрижень, який дуже потрібен актору!

124923922_3429928437097728_7628260797139939873_n

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register