Останній тиждень перед найсуворішим і найдовшим постом в Україні має власні, ніде не запозичені, традиції. Як українці святкують Колодій
Останній тиждень перед Великим постом з давніх-давен в Україні вважали передвісником весни і відповідно відзначали – з розвагами, співами, ярмаркуванням, троїстими музиками, козаками верхи на конях, жартами.
Цього року він припадає на 20-26 лютого, з 27 лютого починається Великий піст, а 16 квітня — Великдень.
Називають цей тиждень «Бабським тижнем», або ж Сиропустом, Пущенням, Масницею, однак найпоширеніша назва цього свята — Колодій.
Етнограф козацького селища «Мамаєва слобода» пояснює, що Колодій (Масниці) має суто національний зміст і у нього мало спільного з «Масляницею», якої в козацькій Україні не було – вона прийшла до нас з Росії, де у неї зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми, і навіть страви готують, не такі, як на Колодія.
В Україні не практикуються, як у північного сусіда, агресивні кулачні бої й бійки «стінка на стінку»; відсутні льодові гірки; не печуть млинці з ікрою, а традиційно готують вареники з сиром та сметаною.
Однак Колодій або ж Масниця у козаків — це був період не тільки для того, аби наїстись «про запас» всього з молочних продуктів (звідси Масниця – все з маслом, молочними продуктами), але й час, коли парубки шукали собі пару, тобто вибирали собі наречених. Адже впродовж Великого посту не можна було не тільки їсти м’ясні та молочні страви, а й навіть близько підходити до дівчат.
А назва «Колодій» також пояснюється по-різному: з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила передаються природі й людям.
Отже, «Коло діє», природа оновлюється. Ознаку Колодія – маленьку вербову колодочку з навкісними хрестиками, дівчата прикріплювали на груди своєму хлопцеві.
У ці дні чекала символічна кара парубкам, які не одружилися. Їм чіпляли до руки чи до пояса справжню колодку, від якої можна було відкупитися лише подарунком. А на Великдень хлопець з дівчиною, які вирішили стати парою, обмінювалися «люб’язностями»: він їй повертав колодку, а вона його пригощала писанками у власноруч вишитій хустинці. І хоч у кожному регіоні були відмінності таких традицій, усе одно аналогів подібного святкування останніх зимових днів у світі нема.
Ось як описує Колодія у своїй монографії «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» професор Інституту дослідів Волині у Торонто Степан Килимник:
«На останньому тижні перед Великим постом, сирної чи сиропусної неділі, в понеділок, сходились до корчми лише жінки. Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: «Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!».
Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось», – тричі обходили навколо стола, примовляючи: «Колодка народилась!». Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали,тужили і плакали за нею».
Етнограф Любов Сердунич пояснює, що такий звичай мав спонукати молодь замислитись про продовження роду та створення родини. «Такий звичай був дуже популярним, тому назву обряду «Колодій» вживали нарівні з назвою свята Масляна, але це зовсім не означає, що ці поняття синонімічні».
У цьому зв’язку буде цікаво, як розтлумачив для росіян свято Масляної (Колодія) на українських землях ще у 1850 році видатний український етнограф та громадський діяч М.Маркевич в газеті «Петербуржские ведомости»:
«В конце февраля приходит Масляница; женщины волочат колодку, т.е. идут по домам и привязывают парубкам и дивкам небольшую колодку к ноге, в наказание за то, что не вступили в брак в прошлый Мясоед. Эту колодку можна снять не иначе как за некоторый выкуп; на собраные деньги пируют и вместо блинов московских подают вареники со сметаною; на маслянице это главное блюдо».
«Чекайте вареники, прийде і на вас Масниця»!
В основному ці вареники були з сиром, але обов’язково в маслі. В декотрих регіонах робили і млинці, але не з пшеничного борошна, як в росіян, а з гречаного і змащували їх жиром.
«Традиція випікання млинців більшою мірою впровадилися у нас саме в радянський час. На всьому терені Радянського Союзу впроваджували одні і ті самі свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували. Адже є нормальна біологічна потреба: душа бажає свята,» — додає етнограф Олена Івановська.
Але вареники — обрядова страва, яка дійшла до нас ще з часів «трипільської культури», тобто значно раніше. Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням. З появою на небі молодого місяця наші прадіди молилися, щоб щастило цілий місяць.
Крім вареників, наші прабабусі в «бабський тиждень» готували сирники, сирні баби, смажили налисники з сиром, варили локшину і галушки на молоці.
Також робили багато ряжанки, колотухи, розтирачки, молочної каші з гречкою, молочний кисіль і багато інших молочних страв. На Колодія прагнули наїстися «про запас» на цілих сім довгих тижнів весняного Великого посту.
Отож, Колодій розвертає на весну, акцентується на продовженні життя, утворенні нових родин, відродженні етносу – тих моральних цінностях, які залишили нам наші предки і які ми зобов’язані берегти і примножувати.
Джерело: Експресо
