Менський краєзнавчий музей оприлюднив інформацію, що фонди поповнилися новим експонатом – бронзовим піддужним дзвоником. Він має напис на юбці «БРАТЬЕ.ТРОШИНЫ.В ПУРИХҌ.». Висота – 7 см.
Дзвіночки для коней відігравали помітну роль у побуті: сприяли розвитку поштового та кур’єрського зв’язку.
Наприкінці ХVIII ст., до того, як почали використовувати піддужні дзвіночки, користувалися спеціальним ріжком, що сповіщав про приїзд і від’їзд поштового екіпажу. Він був запозичений із Західної Європи, але так і не прижився. А дзвіночки ж, навпаки, полюбилися ямщикам.
Назва «піддужні дзвони» походить від способу кріплення дзвіночків під дугою кінської упряжі. Зазвичай вішали від трьох дзвіночків у ряд на однаковій відстані.
Поштові трійки використовували не тільки для перевезення пошти, але й для перевезення пасажирів, для катання на свята. Такі трійки часто супроводжували весілля. Існували спеціальні весільні дзвоники, що мали більший розмір і були прикрашені спеціальними написами.
Також вони сповіщали своїм дзвоном про довгоочікуваного подорожнього.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Втрачені пам’ятки Чернігівщини: палац О.Безбородька у Стольному
Дзвоник мав і художньо-емоційне значення. Всю свою дальню дорогу він радував подорожнього звучанням, відганяючи сумні думки. Уміло вилиті дзвони та підібрані за тоном видавали під час їзди «ладний» дзвін. Побутував вислів «ямська гармонь», що буквально означав повнозвучний акорд дзвіночків і бубонців.
Безумовно, головним завданням дзвонів був звукосупровід, оскільки в погану погоду (снігопади, тумани, зливи), коня або упряжку можна було знайти за звуком.
Типовим прикладом є історія, коли в люту зиму в селі Дягова в урочищі «Рівчак» кінь впав у яму та намагався вибратися, активно борсаючись. Завдяки дзвону його почули мешканці та врятували від неминучої загибелі.
Джерело: Менський краєзнавчий музей ім. В.Ф. Покотила
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
