Хоч як сумно, але з давніх часів повелося, що все найкраще і найпередовіше мало бути в Росії, насамперед у Москві чи Петербурзі. Адже російський «старший брат» звик володіти вигіднішими та вищими позиціями за будь-яку ціну. Це стосувалося навіть археологічних знахідок і історичних цінностей.
Така практика була запроваджена ще за часів московського царя Петра І. Саме тоді був виданий наказ про те, що цікаві речі, цінності чи унікальні предмети, віднайдені десь, зокрема на українських землях, доправляли до Санкт-Петербурга.
За словами Максима Блакитного, заступника директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, українські науковці та історики знають, які наші цінності, зокрема з Чернігівщини, перебувають у музеях на території сучасної Російської Федерації. Але здебільшого спроби більш ретельно дослідити ці артефакти і, звісно, повернути, не увінчуються успіхом.
«Археологія як наука на теренах сучасних українських земель, зокрема Чернігівщини, з’являється тільки в другій половині ХІХ сторіччя. Лише з цього часу можна говорити про систематизацію і початок наукового зібрання та вивчення артефактів. Особливий цей період і тим, що дозвільні листи на проведення археологічних досліджень на державних землях, на землях міст і на селянських землях видавала тільки імператорська російська архівна комісія із Москви чи Петербурга. Окрім цього, комісія просила губернське керівництво доправляти до Москви, а потім Санкт-Петербурга цінні речі, випадково віднайдені або знайдені під час археологічних досліджень. І потім ця комісія ухвалювала рішення: залишати історичні цінності або відправляти назад у ту місцевість, звідки їх привезли», – зазначає Максим Блакитний.
Зрозуміло, що назад відправляли не дуже цінні з мистецького, історичного, наукового і коштовного погляду артефакти. Зокрема історик розповів про знахідки мідних монет, яких у ті часи відкопували багато.
«Навіть вага їх така була, що зазначалася в пудах. І коли вони опинялися в Петербурзі, їх зазвичай до експозицій не брали, а повертали назад. Навіть комісія ухвалювала рішення, що ці монети треба відправити на переплавку. Хоча такі скарби, навіть мідних монет, для історії Чернігова чи Чернігівщини могли б бути корисними та інформативними», – переконаний заступник директора з наукової роботи Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі на Чернігівщині знімали ролик «Про корову» (Фото)
Як уже зазначалося, найцікавіші та найцінніші знахідки залишали в Москві чи Петербурзі.
«На сьогодні ці речі експонують і позиціонують як такі, що пов’язані із історією Росії. У такий спосіб Росія надає старовини й глибини своїй історії. Йдеться зокрема про експонати з чернігівських розкопок на курганах «Чорна могила» і «Гульбище». Ці кургани датуються Х сторіччям. І всі найцінніші знахідки з Чернігова експонуються в Державному історичному музеї в Москві. Ці експонати виставлені в залі, присвяченій Київській Русі або давній Русі. Це зброя, прикраси, монети тощо.
Така ж доля і у скарбу ювелірних виробів, знайденого поблизу Єлецького монастиря у Чернігові. Знахідка датується добою Київської Русі – ХІ століттям. А віднайдена була в 1848 році, коли про археологію і системне вивчення артефактів взагалі не йшлося. Але за наказом Петра І всі віднайдені найцікавіші цінності вивозили до Петербурга чи Москви», – повідомив Максим Блакитний.
Ситуація дещо покращилася з 1896 року, коли була утворена Чернігівська архівна комісія, а потім музей архівної комісії
«Співробітники цієї комісії почали наполягати, оскільки є музей, то зберігати, показувати і вивчати історичні знахідки можна в Чернігові. Але однаково особливо цінні скарби продовжували вивозити», – розповів історик.
Звісно, що спроби повернути українські старожитності на Батьківщину були. Зокрема вперше це прагнули зробити під час доби української революції, це 1917-1921 роки. Але в буремних умовах центральна влада, як і керівництво на місцях, швидко змінювалося. То спроби залишилися тільки на папері. Але переліки цінних речей складали. Ще були спроби у 20-х роках минулого століття, вже коли радянська влада постала. Навіть спільна комісія україно-російська утворена була. Але процес загальмувався. І не випадково.
«Навіть на сьогодні, якби постало питання про повернення, хоча б тих речей, які були віднайдені саме на Чернігівщині, то фондосховища й експозиція окремих музеїв Росії суттєво спорожніли б. А якщо казати про експонати з усієї України, то й поготів. Це насамперед стосується артефактів саме з України, що належать до доби сарматів, скіфів, і знахідки, пов’язані з ранньою історією слов’ян.
Чимало експонатів пізніших періодів – теж у Росії. Наприклад, у 2015 році в Оренбурзі віднайдено дзвін гетьмана Мазепи, який виготовили у Глухові для церкви в Батурині. Цей дзвін вивезли до Росії нібито під час евакуації в роки Другої світової війни. Але назад у мирний час його вже ніхто не повернув», – сказав Максим Блакитний.
За його словами, приклади повернення українських старожитностей із Росії є. Але вони часткові й незначні. Наприклад, повернули частини деяких фресок Михайлівського собору. Але, на жаль, найбільш цінні старожитності, зокрема зі згаданого собору, залишаються в Росії.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Ірина Осташко, фото надані Максимом Блакитним
