Від армійських реміксів Майкла Джексона до власного гурту: шлях чернігівського музиканта Корзаченко

14218317_520747224799819_1477988886_n

Чернігівщина – джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Одним із сучасних представників чернігівського музичного мистецтва є Олександр Корзаченко.

Олександр Корзаченко – композитор і звукорежисер, співак і диригент, корінний чернігівець і талановитий продовжувач мистецьких надбань наших геніальних краян, людина з багатим спадком.

Вашій увазі – ексклюзивне інтерв’ю з нашим земляком спеціально для ЧЕлайн.

– Пане Олександре, як зародився та виростав Ваш талант?

– Я народився у співочій чернігівській сім’ї – батько, Сергій Михайлович, любив співати воєнні пісні, а мама, Любов Володимирівна – народні та естрадні. Мама все життя з інтересом стежила за відомими співаками. Мої батьки взагалі були активними, товариськими людьми, особливо в молоді роки. Танцювали, співали і дуже любили своїх друзів та людей взагалі. У батька досі багато цікавих історій, особливо про свою творчу, «сценічну» діяльність в армії. Ох, любить спів…

Старша на 5 років сестра Олена вчилася грі на фортепіано в музичній школі. Вона не зв’язала своє життя з музикою, і хто зна – чи не даремно?

З самого дитсадочку я співав на «ранках», потім у вокальному ансамблі «Искорка» при Будинку культури Будівельників. Зараз для мене це як сон… Коли з’явилися перші платівки, я з насолодою слухав естраду і весь час імітував гру на ударних.

У 8 класі, коли почались пошуки себе, разом зі своїм однокласником, сином чернігівського митця Івана Зажитька, Сашком, потрапив у ВІА «Романтики» під управлінням Вадима Шума. Наступного року у школі започатковувався перший ВІА, придбалися музична апаратура, інструменти. Оголосили конкурс музикантів. Без будь-якої попередньої підготовки я сів за барабани та заграв. Чітко і музикально.

Вчотирьох, кращі друзі, ми стали першим гуртом в історії школи. Ми назвали себе «Скат» і 2 щасливі роки провели у шкільній «радіо-рубці». На все життя запам’ятав, як на випускному граю на барабанах та співаю модний на той час хіт Олександра Барикіна «Аеропорт»…Тим же складом ми якось перемістилися знову до БК Будівельників.

Я почав освоювати гітару. Мене дуже вабив цей інструмент. Він же мене перший і надихнув. Закоханий у ковбойську тематику, я написав першу пісню – «На захід!», і ми з друзями намагалися ії аранжирувати. Розумієте? Це в ті часи, кінець 80-х, у нас зєявилася своя перша композиція!

Я дуже цікавився комп’ютерними технологіями, а тому після школи поступив до політехнічного інституту. На першому курсі теж було створено гурт при інституті, і історія повторилася – цього разу мене вибрали солістом. Концерти в інституті, по селах. Іноді бачу це у снах, знаєте, як буває…

Навесні прийшла повістка з військомата. З майбутньою професією я вагався. Пошуки себе продовжувались, і я вирішив – щось треба змінити. В армію! Служив у Харьківському вищому військовому училищі тилу. Це була крута школа життя, дисципліни, змужніння. Був момент, коли нас готували до переведення в гарячу точку на Кавказі, але…слава Богу щось змінилося, і ми залишилися в Харкові.

Попри все, армія згадується наче у світлі. Я продовжував вчитися гітарі і співати з моїми товаришами по службі. Почав відбивати ротом щось на зразок біт-боксу разом з супроводженням. Вечорами сержанти звали – «Покажи!» – і лунали «ремікси» Майкла Джексона. Біт-бокс у 80-ті. Так я реалізувався у тих умовах.

В училищі була літня частина, таке військове містечко під Харковом. Декілька місяців ми провели там. І от ті мальовничі місця щось зі мною зробили. У хвилини, коли можна було відпочити, я задивлявся на природу, що мене оточувала, і в моїй душі почала грати музика. Така казкова, незвичайна. Захват. Диво. Я пам’ятаю ці миті. І таке особливе сонячне світло… Саме тоді я остаточно зрозумів, що я музикант. Мені потрібно було там опинитися. Додому я привіз нову пісню «Нам з тобою» і нові наміри.

– Як продовжувалося Ваше композиторське становлення після армії?

– Вдома я зрозумів, що політехнічне навчання продовжувати не буду і коли батько запитав, що буду робити далі, я впевнено відповів – буду займатися музикою. Таким чином я поступив до Чернігівського музичного училища ім. Л.Ревуцького.

Здається, вже на першому курсі училища я якось зайшов до директора Суховерського Володимира Михайловича, сів навпроти і сказав: «Давайте зробимо вокально-інструментальний гурт!» Результат – репетиційна база, інструменти і нові друзі – студенти-музиканти. Цікаво, він це пам’ятає? Гурт проіснував шість років. Його склад досягав 12 музикантів: труби, скрипки, біт-склад, вокал… Я писав музику. Ми були молоді і дуже захоплені. То був «Капітан «Місячне сяйво». Знову те чарівне світло… Я робив би це все життя.

На 2 курсі в індивідуальному порядку я почав брати уроки композиції у викладача Маргарити Володимирівни Деміденко, і тоді ж, не маючи повної музикальної освіти, прийняв участь у композиторському конкурсі зі своєю трьохчастинною п’єсою для квартета дерев’яних духових з контрабасом, що було досить незвичайною подією. Пізніше я запропонував своїм друзям – колегам з хорового цеху – створити естрадний вокальний ансамбль. «West Wind» встиг пошуміти у нашому місті, доки розлетілися студенти-випускники кожен у свій вирій.

Випускний екзамен я здавав з власним музичним твором для хору з перкусією, «Мечі та поцілунки» на вірші М.Гумільова, чого раніше, здається, не траплялося в стінах училища. Здав екзамен на відмінно та отримав кілька рекомендацій продовжувати навчання в консерваторії. Не пам’ятаю, що відбулося, що перехопило творчий політ моєї душі – але так сталося, що до консерваторії я не поїхав.

Я спробував себе у політиці. Згодом поступив на роботу артистом хору в камерний хор ім.Д.С.Бортнянського під керівництвом Л.М.Боднарука. А через 2 роки перейшов на щойно створену радіо-компанію «Сівер-Радіо» працювати звукорежисером і композитором. Я вже багато років співав у церковному хорі, і в цей період мене запросили зайняти місце диригента правого хору Свято-Воскресенської церкви, де я змінив свого викладача Андрія Володимировича Пархоменка. Це було початком довгого шляху, що простягається досі.

«Сівер-Радіо» проіснувало менше року, і незабаром я влаштувався на роботу звукорежисером в рекламну агенцію «Голд Ф’юче», в результаті чого мій голос «лунає» в чернігівському fm-радіоефірі вже 19 років.
У церковного хору за мого керівництва своя творча історія: двічі учасник міжнародних хорових фестивалів «Глас Печерський», регулярний учасник різноманітних єпархіальних заходів та святкових концертів, наприклад святкування 1020-річчя «Хрещення Русі» на Червоній площі м.Чернігова за участю гурту «ДДТ».

Була спроба створити кавер-гурт такого комерційного напрямку. Через пару років вже був бум таких гуртів. Згодом започаткувалась цікава творча співпраця зі студією звукозапису Києво-Печерської Лаври та моїм другом Ольгою Старшевською. Спочатку я написав два музичні твори для літературно-музичної композиції «До Богородиці з любов’ю».

Потім була музика до дитячого аудіоспектаклю «Казка про маленьку Лучію та великий і незрозумілий світ людей». За допомогою нашого церковного хору ми випустили аудіодиск «Мир» з колекцією цікавої небогослужбової православної музики різних часів. Остання серйозна робота – аудіопроект «Священномученик Климент папа Римський». Сьогодні всі ці твори у вигляді аудіо-дисків можна знайти на сайті та у магазинах Лаври.

Наш хор знають далеко за межами рідного міста. Доречі, я пробував себе і у творах для церковного богослужіння. Після багатьох років натхненної праці за заслуги перед Церквою мене нагороджено орденом «Святого князя Володимира».

Ще я чув, що й дітям Ви даруєте свої творчі мистецькі плоди?

– Дійсно так. Колись було написано музику до спектаклю «Чума на оба ваши дома» за п’эсою Г.Горіна. А після музики для дитячої вистави «Сірничок-Малючок» Чернігівського лялькового театру, театр взагалі увійшов у моє життя. Вже чотири роки співпрацюю з Чернігівським молодіжним театром на посаді музичного керівника.

Першою моєю постановою стала вистава «На жабках» (данина нині розібраному та переробленому одноіменному міському центральому фонтану), до якої повністю мною був оформлений музичний супровід за участю живих музикантів. Згодом весь звуко-трек до вистави «Мама Клава». Наступною була дуже серйозна і непроста авторська музика до вистави «Матінка Кураж та її діти» (Б.Брехта), яку актори виконують акапельно з використанням перкусії. Далі «Політ над гніздом зозулі», «491 градус по фаренгейту» та інші…

– Чим займаєтеся зараз та які творчі плани?

-В 2011 році ми з друзями створили вокальний гурт «VITAMINE», який активно концертує в Україні та за кордоном, виступає на сценах та приватних замовленнях. Це дуже красивий, вишуканий проект.
Силами чоловічого складу нашого церковного хору було створено хоровий колектив «Світязь» з цікавою концертною програмою «Чоловік – захисник Вітчизни» на честь святого великомученика Георгія.
Сьогодні я продовжую писати.

У деякому розумінні, механізм відточився. У чомусь звертаюсь до минулого, у чомусь – уявляю майбутнє. Сьогодні моє натхнення – моя сім’я: дружина Ольга, дітки Назарій та Ксенія. Вони отримують музичну освіту, але в них звісно свої світи, свої історії.

Я мрію, щоб мої діти побачили те саме чарівне світло у своїх душах, світло, що надихатиме їх все життя, що проведе їх по часу істинним шляхом.

Ігор Гільов

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register