Крім 13-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-1», багато наших земляків проходило службу в лавах 1-ї окремої танкової бригади, що відзначилась у боях на Луганщині.
Одним із тих, хто захищав Луганський аеропорт, був командир міномету 1-ї окремої танкової бригади старший прапорщик .
Його мрія стати військовим офіцером, як і батько, не здійснилась насамперед через те, що рушилась держава, ламались стереотипи. Вже під час обвалу СРСР у 1991 році Микола став курсантом Київського інженерно-танкового училища, потому змінив ще кілька вишів, доки не опинився у Сумському артилерійському училище, яке він так і не закінчив.
У 1995 він таки повернувся до війська, згодом отримавши військове звання прапорщика. На літо 2014 року був техніком відділення зберігання ракетно-артилерійського озброєння в 1-й окремій танковій бригаді. Але війна розставила все по місцях:
«У батареї я став командиром міномета. Підлеглі – всі мобілізовані під час першої хвилі. 20 років у руках не тримали зброї. Мій навідник Саша Лоза був лісником, Микола Сорока – депутат у районі, Степан Гвоздь – менеджер вз продажів у магазині «Відень», водій Олег Кравцов працював у колгоспі під Прилуками. Ніхто з них уяви не мав про міномет і не знав, що з ним робити».
На початку червня 2014 року у складі зведеного підрозділу бригади з Ніжинського аеродрому літаком Іл-76 він був доправлений до аеропорту Луганськ.
«Моя мінометна батарея забезпечувала вогневе прикриття всіх блокпостів. Нас поділили на дві вогневі групи. Так було зручніше відповідати луганським бандитам.
Я прикривав східну частину аеропорту. Обмірковували різні варіанти розвитку подій: перший підступний обстріл ворога, наша відповідь і перше підставлене плече товариша. Все пам’ятаю.
Одразу ставало легше, бо розумів, що я не один, що мене прикриють і підтримають. Після наших «подарунків» терористи відступили. Так я отримав бойове хрещення. Тоді від спекотної температури я сильно засмаг. Шкіра почорніла. Хлопці й нагородили мене позивним «Чорний прапорщик»».
Свої позиції на летовищі гончарівські мінометники тримали до кінця липня. З території Російської Федерації на Луганщину заходили великі колони бронетехніки, що прямували виключно до аеропорту. Українські військові опинилися в повній блокаді.
Тільки наприкінці липня одна з батальйонних тактичних груп прорвала оточення бойовиків, так з`явився коридор, яким і вийшла мінометна батарея старшого прапорщика Миколи Койдана.
Новою точкою стало село Сабівка, що за 25 кілометрів від обласного центру. Звідси 29 серпня 2014 року під час чергового вогневого нальоту Миколу через хворобу евакуювали до Щастя, звідти – до Харкова, а далі — до Києва,, де він переніс кілька операцій на коліні. Потім була тримісячна реабілітація.
Нині старший прапорщик Микола Койдан служить у Державному науково-випробувальному центрі Збройних сил України в Чернігові.
