Згідно з планами керівництва Організації Українських Націоналістів (ОУН), у разі збройного конфлікту між Німеччиною та СРСР, її осередкам треба було скористатися умовами війни як шансом для відновлення незалежної держави.
При чому основним спільником на той час як «мельниківці» ОУН (М), так і «бандерівці» ОУН (Б) вбачали Німеччину, а полем діяльності – українські території, що входили до складу СРСР.
Тому з 22 червня 1941 року слідом за лінією фронту рушили кількасот членів ОУН. Такі собі «похідні групи» складались із досвідчених організаторів, які мали завдання на місцях розбудувати мережу організації, стати основою для українських адміністрацій і поліції. Однак насамперед вони займались культурним життям, освітою, випуском газет і листівок проукраїнського спрямування.
Так, у вересні 1941 року в Чернігові з’явилась така група під проводом Якова Осташека (псевдо «Грім») родом із села Міліїв (нині Вінницька область) — так званий Буковинський Курінь. Забігаючи вперед, зазначимо, що доля його трагічна – німці розстріляли його у квітні 1942 року.
Члени цієї групи вели підпільну діяльність у різних районах Чернігівщини. Зокрема, троє членів організували навесні 1942 року в м. Козельці курси з вивчення історії України для групи з 31 людини. Коли розпочалися репресії німців проти українців-західників, цих трьох буковинців було арештовано за доносом одного з курсантів.
Діяльність «Буковинського куреня» відзначена також у Ічнянському та Остерському районах, де були організовані осередки спортивного товариства «Січ» та культурного товариства «Просвіта».
Підтримували приїжджих також і місцеві – так, у Ніжині на керівних посадах у міському самоврядуванні служили Поляченко та Чичковський. Про них відомо дуже мало. Обидва випускники факультету української мови та літератури Ніжинського педінституту. Колишні однокурсники характеризували їх як «веселих і розумних людей, які в жодному разі не продавалися німцям». Відомо, що батька і дядька Поляченка розстріляли в 1937 році.
Тут же, в Ніжині, активно працював «на українську ідею» випускник філологічного факультету педагогічного інституту Леонід Пархоменко (більш відомий у місті як Леонід Полтава), що повернувся до рідного міста з міста Ромни, де працював у газеті «Відродження».
Із листопада 1941 по січень 1942 року організацією підпілля в Ніжині та Прилуках займався досвідчений боєць Іван Нагірний. Він був затриманий поліцією, але зміг домовитися з одним поліцаєм, який допоміг йому втекти.
Навесні 1942 року в Чернігові створюється новий обласний провід ОУН(Б). У ньому активну участь беруть члени Київського проводу ОУН(Б) Остапенко і Савченко.
У квітні – травні 1942 року член ОУН Архип Кмета, уродженець Ічні, який залишив її у 1923 році разом з отаманом Ангелом, із фальшивим паспортом на ім’я Романа Геращенка створив у себе на малій батьківщині організацію з трьох осіб на чолі зі своїм племінником – місцевим поліцаєм Володимиром Кметою.
У травні 1942 року німці розгромили обласний провід ОУН(М), потім пішла ланцюгова реакція всією Чернігівщиною. У Ніжині були страчені М. Поляченко, його племінник Віктор Поляченко та керівник місцевої «Просвіти» вчитель Пархитько.
У серпні 1942 року знищено й ніжинську організацію ОУН (Б). Так, був заарештований і розстріляний Архип Кмета.
Надалі роботу провадило тільки крило ОУН(Б) у підпіллі. Після звільнення Чернігівщини від гітлерівців вони поведуть боротьбу проти сталінського режиму.
Остання згадка про діяльність підпільної молодіжної організації ОУН датується 1949 роком, коли енкаведистами була розгромлена молодіжна організація в селі Конашівці Борзнянського району. 13 червня 1950 року військовий трибунал Чернігівської області засудив 12 осіб (всі хлопці віком від 18 до 20 років) на термін від 8 до 25 років ув’язнення.
