Сьогодні основу протиповітряної оборони країни складають різні зенітно-ракетні комплекси ще радянського виробництва: С-300 різних модифікацій та «Бук-М1». При цьому їх вік становить від 20 до 40 років.
Ще на початку 2000-х роках постала проблема продовження гарантійного терміну служби комплексів — Росія масово стала переходити на нові комплекси, виводячи з серійного виробництва більш старі, тому запчастини ставали все більш дефіцитними.
Вже в 2004 році для вирішення питань поточного ремонту та продовження термінів в «Укроборонсервісі» був створений спеціальний центр. На його базі в період до 2013 року були відновлені вісім зенітно-ракетних дивізіонів С-300ПС, які були включені в систему ППО країни. Така опора на власні сили стало можливим завдяки наявності в країні таких підприємств як ДержККБ «Луч», Жулянський машинобудівний завод «Візар» (при СРСР здійснював збірку ракет для ЗРК С-300), науково — виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» (виробництво компонентів твердого ракетного палива).
При цьому не можна говорити, що Україна освоїла повний цикл відновлення — хоча змінювалася застаріла елементна база систем наведення, вносилися численні зміни, однак головне питання — продовження ресурсу зенітних ракет — за роки незалежності так і не було вирішено.
В ході бойових дій на Донбасі в 2014 — 2015 роках ППО країни не застосовувалося — в першу чергу через відсутність повітряних цілей, будучи певною зброєю стримування.
Після деякої стабілізації лінії зіткнення в рамках програм модернізації збройних сил справа дійшла і до систем ППО. Згідно з розпорядженням Кабміну від 8 вересня 2015 року, був запущений процес модернізації зенітних ракетних систем. У числі пріоритетних проектів потрапили програми модернізації ПЗРК «Стріла», гарматно — ракетного комплексу «Тунгуска», ЗРК «Оса», «Бук — М1» та С-125.
На якому етапі знаходиться сама програма судити складно. Можна тільки відзначити, що згідно з нещодавно опублікованою Міністерством оборони «Білої Книги» за 2015 рік основні зусилля спрямовані на відновлення наявного парку радіолокаційних станцій ППО. Так, було придбано 14 радіолокаційних станцій (не менш 6 П-18 «Малахіт» і одна 35Д6М), відновлено 40 зенітно-ракетних комплексів і більше 700 одиниць різної техніки радіотехнічних військ.
Паралельно судячи з уривчастих відомостей в пресі точаться серйозні роботи, спрямовані на модернізацію зенітно-ракетних комплексів. Найбільший прогрес на даний момент досягнуто по модернізації наявних в досить великих кількостях переносних ЗРК «Стріла-2М» і «Ігла-1». Розроблені в Україні модифікації ( «Стріла-2 мм» і «Ігла-1М») цілком відповідають сучасним вимогам і цілком відповідають, наприклад, американському комплексу «Стінгер». З огляду на досить мізерне фінансування ця програма цілком відповідає вимогам військових по насиченню бойових порядків сухопутних військ ефективними засобами ППО.
Дуже мало відомо з перспективних розробок таких як ЗРК середньої дальності «Полтава», ПЗРК «Барс» і «Колібрі». Вийшли вони з стадії проектування теж неясно, проте військові зберігають оптимізм і заявляють про прийняття на озброєнні ППО цих зразків до 2025 року.
В цілому можна сказати, що при вирішенні ракетної проблеми і забезпечення ритмічного фінансування Україна має всі можливості власними силами не тільки відновити, але і значно посилити свій протиповітряної щит.
