Не встигли українці оговтатися від затяжних новорічно-різдвяних свят, як у двері вже стукає Святий Валентин. Хоча ще якийсь десяток років тому про нього в нашій країні мало хто чув.
Та нині заморське свято стрімко набирає обертів в Україні. Хтось скаже: «І що поганого в тому, що в Україні люблячі серця мають свій день для палких і щирих освідчень».
Звісно, нічого поганого. Ось тільки пропоную поглянути на ситуацію трішки по-іншому. І тоді насправді віриш, що Валентинів день – це результат всесвітньої змови продавців квітів і кондитерів. На руку він рестораторам і виробникам м’яких іграшок. Святий Валентин лобіює інтереси поліграфістів, які друкують листівки, ювелірних салонів і парфумерів.
Приміром, у Штатах День святого Валентина серед усіх свят посідає третє місце за рівнем витрат – після Різдва і Хеловіна. Звісно, до такого розмаху нам ще далеко. Але все вказує на те, що вітчизняні бізнесмени теж вміють заробляти на коханні.
Пам’ятаю, як одна з чернігівських власниць квіткового кіоску, що на центральному ринку, розповідала, як сильно любить нове свято. І не тому, що має палко закоханого чоловіка-романтика, а тому, що 14 лютого букетів продається більше, ніж 8 березня. Щоправда, трішки менше, ніж 1 вересня.
У торговців листівками справи цього дня ще кращі, бо на жодне з українських свят уже ніхто не купує стільки листівок, як на Валентина. Бо без яскравої валентинки з няшним віршиком свято – не свято. Це з Новим роком чи Різдвом одне одного можна привітати телефоном чи по інтернету. А ось із Валентином – ніколи!!!
Продажі шоколадок і цукерок цього дня теж б’ють рекорди. Недарма ж кохання називають солодким!
До списку витрат на кохання варто додати романтичну вечерю при свічках у ресторані чи кафе. Адже це теж кимось вигаданий атрибут заморського свята. Примітно, що столиків у закладах громадського харчування саме цього дня, як кажуть, удень з вогнем не знайдеш. Треба подбати заздалегідь.
Можна наводити й інші приклади: про м’які іграшки, які стрімко змітають з полиць, хоча донедавна вони припадали пилом, про прикраси тощо…
Дехто знову заперечить, мовляв, не треба зазирати до чужих гаманців. Люди самі масово скуповують шоколадки й валентинки, ніхто не змушує.
Однак і на це твердження є слушні контраргументи. Невже, щоб освідчитися в почуттях або подарувати коханій квітково-цукерковий подарунок, треба чекати на 14 лютого? Чи, може, обіцянки, дані на Валентина, мають якусь особливу силу? Абсурд якийсь!
Та й взагалі, як можна виміряти почуття цукерками чи трояндами? Невже кохання має ціну? Скажімо, подарував обранець на День закоханих дорогу шоколадку – отже палко кохає, а якщо карамельки – то якось не дуже?
Прикро, що завдяки валенинівській мішурі збагачується безліч народу окрім тих, , власне, для кого воно затівалося. Тому що любов – вона завжди безкоштовна. І коли по-справжньому кохають, приємні миттєвості чи слова дарують своїй половинці щодня, не чекаючи заокеанського Валентина.
