Цього року соціологи зафіксували високий рівень підтримки НАТО (Північноатлантичного альянсу) в Україні. Водночас наша країна, як ніколи, наблизилася до його стандартів. Хоча досі лишаються противники вступу до Альянсу. Наприклад, Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко на початку листопада назвав євроатлантичний курс України «фігнею», а власне НАТО «неефективним клубом». Такими думками він поділився від час загальноміської наради, чим «прославився» на всю Україну. А між тим, 58% українців, за опитуванням соціологічної групи «Рейтинг» 4-9 листопада, підтримують вступ до блоку.
НАТО як міжнародна організація та військово-політичний блок, до складу якого входять 30 держав Північної Америки та Європи, веде свою діяльність із 1949 року. Її виникнення значною мірою пов’язане з наслідками Другої світової війни й достатньо агресивними намірами Радянського Союзу щодо впливу на європейські держави. Тривалий час існувало протистояння у вигляді «холодної війни» між НАТО й країнами Варшавського договору, який ініціював СРСР.
Після розпаду СРСР в уяві значної частини українців НАТО асоціювалося як виключно агресивна організація. І якщо вступ до Європейського Союзу в далекій перспективі був можливим, то вступ до НАТО — загалом не бажаний. Але в 2015 році — після російської агресії, втрати Криму й окупації частини Донецької та Луганської областей — соціологічні опитування зафіксували зростання кількості прихильників членства України в Північноатлантичному альянсі. Як змінювалося ставлення до НАТО за роки нашої Незалежності — ми дізнавалися в експертів та громадян.
Початок руху України до НАТО
Усвідомлення українським суспільством, його політико-економічною елітою життєвої необхідності стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору було достатньо довгим і складним. Про це говорить чернігівський історик, представник Інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко.
Вперше про бажання України вступити в НАТО заявив у 2002 році президент Леонід Кучма. Тоді ж РНБО ухвалила стратегію, яка позначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до Альянсу. Хоча ще 1997 року була підписана Хартія про особливе партнерство, заснована Комісії Україна — НАТО та відкрито місію України при НАТО, однак це особливо не зачіпало широкі верстви населення. У Конституції України положення про стратегічний зовнішньополітичний вектор з’явилося тільки 2019 року після прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)».
«Чому так? Практично три століття український народ був під російською владою (Московське царство/Російська імперія/СРСР), зазнав усіх форм його асиміляції та перетворення на рабських слухняних підданих. Після відновлення незалежності України в 1991 році основою політико-економічної еліти країни стала, говорячи без дипломатичних виразів, місцева республіканська колоніальна адміністрація колишньої імперії – комуністична партійно-радянсько-господарська номенклатура», — пояснює Сергій Бутко. У 1990-ті – першій половині 2000-х років, на його думку, відбувалася надзвичайно болюча і суперечлива трансформація більшості її представників в українську національну політико-економічну еліту. На ці процеси, як вважає історик, позитивно впливали не тільки національно-демократичні політичні сили, а також формування та зростання громадянського суспільства.
Сприйняття блоку: регіональні й вікові відмінності
Доктор історичних наук, професор Ужгородського національного університету, заступник голови координаційної ради Громадської ліги «Україна-НАТО» Ігор Тодоров вважає, що на початку нашої Незалежності загальноукраїнська картина щодо вступу в НАТО була переважно негативною, насамперед через радянські стереотипи, що були сформовні пропагандою і зберігалися в людей старшого віку. «Загалом до 2000-х років це питання не було актуальним, оскільки влада не виявляла бажання інтегруватися до Північноатлантичного Альянсу. І навіть після 2002 року, коли на державному рівні було схвалено європейську та євроатлантичну інтеграцію як нашу стратегічну мету, більшість населення ставилася негативно до вступу в НАТО«, — підкреслює науковець.
За даними соціологічних опитувань (КМІС, Центр Разумкова), у 2002 році думки українців про те, чи потрібно вступати в НАТО розділилися: 32% були «за», 32,2% – «проти». У наступні кілька років підтримка ідеї членства в НАТО серед українців знизилася. Наприклад, в 2006 році «за» були 15,4% опитаних, тоді як 63,9% виступили «проти».
«Актуалізувалося це питання під час Помаранчевої Революції, і продовжувало залишатися в порядку денному, незважаючи на опір партії регіонів та Російської Федерації», — додає Ігор Тодоров. Водночас він зауважує, що на той час у північних сусідів був досить високий рівень співробітництва. Однак Росія категорично не поділяла і не поділяє прагнення України вступити до НАТО, що й віддзеркалюється на відносинах з нашою державою.
З початком російської агресії на Донбасі і анексії Криму підтримка членства в НАТО серед населення суттєво зросла. За даними опитувань, у 2014 році 47,8% українців були «за» вступ до Альянсу і 32,4% – «проти». У 2015-2016 роках членство в НАТО підтримували близько 43% громадян, в 2017-2018 роках – близько 41%. Зараз ця підтримка має коливання, але приблизно 50% опитаних громадян дотримуються цієї позиції.
Також Ігор Тодоров вказує на суттєві регіональні відмінності, адже в Галичині, на Волині рівень підтримки традиційно був понад 50%, на Закарпатті — менше 50%, у Центральній Україні — значна частина тих, хто не визначився. Водночас на Сході і Донбасі до окупації було лише до 4% тих, хто підтримував вступ до НАТО. Варто згадати, як органи місцевого самоврядування цих регіонів приймали рішення, за якими оголошували свої наслені пункти «територією без НАТО», що було правовим абсурдом.
Дослідниця і комунікаційна менеджерка Центру «Нова Європа» Маріанна Фахурдінова розповідає, що Центр міжнародної безпеки цього року провів опитування в південних і східних областях України щодо ставлення місцевих жителів до НАТО. Дослідження продемонструвало, що 25% мешканців підтримують вступ до НАТО, 20% виступають «за» співпрацю без вступу і ще 10% — не визначилися. Тобто, це люди, з якими можна працювати, і можливо, вони змінять свою точку зору. Найбільше прихильників євроатлантичної інтеграції у віковій категорії — 18-29 років, водночас серед українців віком 60+ є найбільша кількість тих, хто войовниче налаштований до НАТО.
Портал «Слово і діло» підготував детальну інфографіку, як змінювалося ставлення українців до вступу в НАТО за роки Незалежності.
Вступ України до НАТО — питання часу
Говорити про часові перспективи, на його думку, — це невдячна справа, але Україні варто працювати так, щоб бути готовою до вступу в будь-який момент. Адже, в принципі, вступ України до НАТО може відбутися і без ПДЧ, якщо на це буде воля країн-партнерів.Коли відкриється «вікно можливостей» і як нам туди потрапитиМаріанна Фахурдінова уточнює, що критерії вступу до НАТО стосуються не тільки оборонної сфери, а й реформи судової системи, протидії корупції тощо, адже це альянс демократичних держав.
Звісно, для Росії, за словами Маріанни Фахурдінової, вступ України до НАТО — це «червона» лінія, адже він означатиме абсолютний вихід нашої держави з-під російської зони впливу. Крім цього, це питання ціннісне: якщо в України вийде стати міцною демократичною державою, це може стати прикладом для країн пострадянського простору з авторитарними режимами та стимулювати їх до дій. «Тому розширення НАТО так непокоїть Російську Федерацію. Зрозуміло, що Росія чинитиме опір вступу України до Альянсу. Однак якщо з’явиться «вікно можливостей», коли сусідня держава відволічеться на певні внутрішні проблеми, Україна за цей час могла би стати членом НАТО», — вважає експертка.Думка жителів Чернігівщини: віра у власну армію, віддалення від Росії та пошук захисників
Ми поцікавилися в жителів Чернігівщини, яке вони мають ставлення до Північноатлантичного альянсу.
Вже майже 20 років в порядку денному нашої держави стоїть це дуже непросте питання. І в різні періоди «ментального прозріння» українці по-різному сприймали ідею вступу в НАТО. Нині цей показник один із найвищих – майже половина українців підтримують вступ до Альянсу. І це прогнозовано, адже буремні події останніх років прямо до цього підштовхують. Наші так звані «сусіди» зробили нам добрячу послугу в плані протверезіння свідомості. Війна, смерть і розруха – переконливі докази… Але вступ в НАТО – це не просто військова тема, це передовсім ідеологічний напрямок. Тобто, кажучи «ТАК» НАТО, ми кажемо чітке «НІ» Росії.Щоправда, нашого бажання замало. Поки що незрозуміло, чи є реальні шанси в України опинитися в складі Північноатлантичного Альянсу. Я тверезо дивлюся на реальність і не став би сліпо вірити в заяви наших міжнародних партнерів. Геополітичні реалії завжди мали для України непрості наслідки. Часто ми виступали розмінною монетою в грі «великих». На жаль, є і свіжі приклади в енергетичному напрямку. Щодо мене – то я, звичайно, підтримую вступ до НАТО. Але все ж більше вірю у власну сильну українську армію та економіку.
Вступати в НАТО Україні потрібно. Чому? Тому що ми перебуваємо в стані війни і нам потрібні союзники. Якщо ми будемо членами НАТО, то інші держави мають підтримати нас, у разі загострення протистояння. Крім цього, перехід на стандарти НАТО остаточно роз’єднає зв’язки між нами та Росією в частині військового озброєння. Вважаю, нам вкрай необхідно переходити на стандарти НАТО.
Будь-яка дія, що віддалить нас від сфери впливу Російської Федерації, буде для нас позитивною, як в плані економічному, так і політичному, у сфері захисту своїх інтересів, своєї території і збереження життів наших громадян. Якщо для цього потрібно вступати в НАТО, то потрібно! Я так думаю.Любов, м. Чернігів, представниця освітньої сфери
Питання входження України в Північноатлантичний союз, без сумніву, на часі. З огляду на гібридну війну і загрозливі перспективи для нашої країни через геополітичні пріоритети держав із потужним військовим потенціалом, нам потрібен надійний захист. Утім, маємо поставити запитання, а чи не перетворить вспут до НАТО територію України на арену протистояння між цими державами, чи не принесуть вони нашу країну в жертву власним інтересам?
Тому, вважаю, що проблема приєднання до Північноатлантичного Альянсу має вирішитися усіма громадянами шляхом референдуму. Кожен зобов’язаний ретельно подумати, зваживши усі моменти політичного та економічного характеру, адже членство в цій міжнародній організації передбачає фінансові зобов’язання і приведення нашої армії до загальних стандартів.
Микола, селянин, с. Конятин Корюківський район
А що таке НАТО? Якщо поясните, то і я скажу — треба чи не треба? Якби спитали, якими вилами гній кидати, чи як трактором землю орати, то я б детально розповів. А що таке НАТО я не знаю, так само й не знаю, чи потрібно нам туди вступати.
Попри всі труднощі Україна поступово рухається шляхом євроатлантичної інтеграції. І в цьому процесі для українців не менш важливим є проведення реформ, інституційний розвиток держави, покращення якості життя людей, зміцнення обороноздатності. І на фоні справжніх змін власне вступ може стати другорядним.
Ірина Синельник
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії (“FCDO”).
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
