За часів Майдану нинішній начальник управління патрульної поліції Рівного Сергій Мерчук був студентом Чернігівського національного технологічного університету, де здобував юридичну освіту. Очолював тамтешній обласний осередок «Національного альянсу». Відтоді має псевдо «Звіробій». Щоправда, родом він із Волинської області.
Коли після розгону студентського Майдану в 2013 році, до Києва почали стягуватися люди, сидіти склавши руки хлопець також не міг. Їхати туди веліли серце і переконання.
У Києві влився до 35-ї сотні «Волинської Січі», де молодому активісту запропонували стати бунчужним – фактично заступником сотенного.
«Ми були штурмовою сотнею. Жили в коридорах восьмого поверху Міністерства аграрної політики на Хрещатику, 24. Ранок революціонера починався з чаю в «Мальтійській кухні» (польова кухня Івано-Франківської благодійної організації «Мальтійська служба допомоги»). За день вони видавали його 12-15 тисяч порцій. Заїдали борщем чи чимось іншим. Їжа була дуже смачна», – згадує Сергій Мерчук.
Уранці 29 січня 2014-го хлопець прокинувся від крику – штурмували будівлю Мінагрополітики.
«Мені вистрелили в груди з травматичної зброї. Коли отямився, узяв стіл, розігнався і полетів сходами просто на нападників. Розсипалися, як кеглі. Мої хлопці почали поливати їх водою й піною з вогнегасників.
Кулю з грудей витягнув сам. Рану зашивали в мерії. Того ж дня поїхав до Чернігова. Пішов до лікарні. Сказав, що на СТО наштрикнувся на арматуру. Але медик усе зрозумів – від мене пахло димом. Наказав лишитися в палаті, а сам вийшов у коридор. По телефону сказав: «Сообщите, что у нас майдановец, раненый. Наверное, из Киева». Зрозумів, що треба давати дьору. Повернувся на Майдан. Тиждень мене підліковували. Потім відправили до Чернігова відпочити», – розповів чоловік.
Та лежати без діла хлопець не міг. Зібрав активних студентів. Скинулися по 2-3 гривні, купили синьої та жовтої тканини. Зшили прапор. На ньому одна дівчина намалювала обличчя Романа Сеника, Сергія Нігояна, Юрія Вербицького та Михайла Жизневського, які були вбиті у січні 2014-го під час Революції Гідності. Написала: «Герої Майдану не будуть забуті» – і поруч вивела тризуб. Вивісили прапор у вікні гуртожитку. Самі ж і зняли його за півгодини, бо Сергію Мерчуку подзвонило керівництво гуртожитку й сказало: «Тебе розшукує СБУ. Краще, щоб ти кудись з’їхав».
Так і зробив. А в Києві свій мальований прапор повісили поруч із барикадою на вулиці Грушевського. 18 лютого його спалили «беркутівці», коли пішли штурмом.
На Майдані Сергій був у вирі подій, йшов із побратимами на барикади, був активним учасником протистоянь між мирними мітингувальниками й «беркутівцями», зазнавав поранень, втрачав і оплакував товаришів та вірив у перемогу Майдану.
Після найкривавіших подій і втечі Януковича хлопець знову повернувся на Майдан.
«Він уже був не той: алкашня, бійки. На кожному кроці збирали гроші родинам загиблих. Робили це ті, хто недавно на центральній площі пропонували зробити фото з голубами», – поділився спогадами чоловік.
Далі в біографії Сергія – АТО, куди пішов добровольцем. Воював у полку «Азов». А не дуже давно очолив патрульну поліцію міста Рівне. Має в підпорядкуванні 530 осіб. До речі, ранкові та вечірні шикування патрульних починають із виконання гімну України. А ще як для поліцейського Сергій має незвичний вигляд: носить бороду й козацький чуб.
Джерело: «Gazeta.ua»
