Упродовж останніх років дедалі частіше доводиться чути про потребу створення громадського телебачення, яке давно вже зайняло свою нішу в країнах Західної Європи та Америки. Особливістю цього виду телебачення є його незалежність від уряду й приватного бізнесу. Бо, мовляв, людям вже набрид низькоякісний контент, засилля політиків, перенасичення криміналом і вульгарністю.
Спроби розкрутити громадське телебачення, що транслювало б різноманітні та якісні передачі, були й на Чернігівщині. Але, як і по всій країні, цей процес пробуксовує.
ЧЕline зустрівся з керівником «Громадське телебачення.Чернігів» Сергієм Зосименком і розпитав, як нині почувається незалежний ресурс і на над якими проектами працюють журналісти.
-Сергію, ще якийсь час тому довкола «Громадського телебачення.Чернігів» тривало чимало розмов. До того ж на нього покладали великі надії. Але нині активні обговорення дещо вщухли. Тож як нині живеться «Громадському телебаченню.Чернігів»?
-Радує те, що мене підтримують ідейні хлопці та дівчата, яких за жодних обставин ні на яких професіоналів не мінятиму. А взагалі, чесно скажу, нині, щоб хоч якось утримувати офіс, знайшов собі другу роботу. Торік ми повністю займалися проектами на тему онкології, зокрема дитячої. І профукали майже всі гранти, завдяки яким могли б почуватися нині більш-менш нормально. Наразі все-таки реалізовуємо кілька проектів. Якщо вигорять, буде сюрприз і для мене, і для всієї команди. Але про це ще зарано говорити. Мої друзі з команди, окрім Громадського, ще десь працюють. Щоправда, у нас жорсткі вимоги до того, де ти взагалі можеш заробляти. Не можна бути в політиці, помічником депутата й таке інше. У журналіста передусім має буди ідеологія, але аж ніяк не та, яку знімають із карточки наприкінці місяця. Бо і гроші, і життя мають властивість закінчуватися. Тож усі гуртом намагаємося утримувати ресурс, йдеться і про обладнання, і про ремонти тощо. Але цю ситуацію треба трішки міняти, бо журналісти насправді мають нормально почуватися в матеріальному плані, щоб грошей вистачало на сім’ю, одяг й інші потреби.
-Я правильно зрозуміла, що ви всі там на громадських засадах?
-Так, у нас навіть графік є, хто коли підлогу миє (сміється. – Авт.), така собі ньюс-общага. Але навіть за таких умов ми відпрацювали кілька невеликих проектів. Наприклад, із дискримінації. А весь 2014 рік я їздив Чернігівщиною і знімав похорони наших загиблих в АТО хлопців. Я ніколи не міг подумати, що мене на це вистачить і що моя камера зніматиме стільки сліз.
Нині працюємо над проектом, пов’язаним із розвитком медіа. Також ми вирішили приділяти більше уваги аналітиці. Бо дублювати чернігівські новини сенсу немає. Є багато телеканалів, які можуть оперативно їх подати. А ми працюємо з інформаційними запитами, щоб неквапливо, чітко та зважено видавати певні дані. Адже у нашому колективі працює мало людей, і маємо небагато технічних можливостей. Постійних у нас 4-5 людей, і ще допомагають 5-6 волонтерів.
-Зі столичним Громадським зв’язок підтримуєте?
-Ми від них відкололися. І наш приклад взялися наслідувати інші області. Тож із Києвом майже не спілкуємось, хіба що з кількома людьми. Щоправда, в столиці є класні спеціалісти, тож хочу декого з них запросити до Чернігова на тренінг, бо в них є чого повчитися.
Натомість я підтримую зв’язок із регіонами, особливо тими Громадськими, яким було дуже важко. Наприклад, Львів ніяк не міг на комп’ютер назбирати. Ми їм поштою оперативної пам’яті відіслали. Громадському з Приазов’я, коли там були обстріли, запропонували допомогу з обробкою відео. Потім вони його викладали у себе на сторінці.
Нещодавно побачив у Фейсбуці, що колеги продавали штатив, бо не було чим заплатити за оренду офісу. Коли розпочинаєш створювати нове телебачення за безкоштовно, то пройдеш усі кола пекла. Окрім того, на це витрачаєш дуже багато свого часу, який відбираєш у родини і друзів. Але для себе маєш дати відповідь на запитання, чому ти це робиш. І якщо чесно, мені приємно, що десь моя робота допомогла врятувати чиєсь здоров’я чи маленьке життя.
-Де вас побачити можна?
-Зараз поки що в Фейсбуці. Сайт ще тільки в планах. Шукаємо кошти, щоб оновити брендбук. Але все ж розуміємо, що дуже багато чого зробити не можемо.
-Була інформація, що ваш офіс обікрали і світло вам відключали…
-Обікрали волонтерський центр, що розташовується на першому поверсі в приміщенні «Просвіти». Принагідно хочу передати привіт тому нещастю, яке вкрало моток ниток у волонтерів, каву, чайничок і червоний маркер. А ми того вечора чули, що хтось підіймався і до нас на горище. Але якби нас на місці не було, то злодій би поживився солідніше. Бо обладнання зараз не три копійки коштує.
А із відключенням світла дійсно інцидент був. І дуже боляче, що того дня ми мали оприлюднити документальний фільм, який зробили разом із «Дитинцем». А тут раз – і світло вимкнули. Ми ходили, розбиралися і зараз більш-менш інцидент вичерпаний. Бо це скоріше питання «Просвіти» до «Обленерго», ніж наше. А нині у мене є мрія – допомогти «Просвіті» зробити ремонт. Бо за 110 років «Просвіта» пережила 4 потопи. Але нам пояснили: якщо зробимо там ремонт, орендна плата стане вищою, бо автоматично збільшиться вартість приміщення. Тобто робиш ремонт, а тобі оренду підіймають (усміхається. – Авт.). Але нічого, якось випетляємо. Щоб якось розкрутитися, нам треба набрати грантову історію, а це відбувається не за рік, не за два і не за три, тобто треба наполегливо працювати.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.
